Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

Тарою для меду у великих кількостях служать бочки з липових, осикових, вільхових, тополевих та інших сортів деревини. Слід пам'ятати, що дерево, призначене для цього, не повинно містити понад 20% вологи, що відповідає вологості меду. Ця обставина є дуже важливою. Дерево хвойних порід непридатне для виготовлення тари, бо мед сприймає запах смоли. Не рекомендується для цього й тара з дуба, бо при зберіганні в такій тарі мед чорніє.

У посуді з заліза і цинку (оцинкованої жесті) зберігати мед небезпечно, бо залізо сполучається з сахарами меду, а цинк утворює з його органічними кислотами отруйні для людини сполуки.

У літературі є вказівки на те, що в мінеральному складі меду (зола), який зберігався в залізному і цинковому посуді, виявлено 19,79% заліза і цинку, яких звичайно в меду міститься 0,16%.

Маркірування та етикетирування меду мають велике значення для споживача. На етикетці повинно бути зазначене таке: сорт меду (липовий, гречаний, акацієвий і т. п.), час і місце його збирання, колір (ясно-золотистий, темно-коричневий і т. д.), вага (брутто і нетто), назва організації або підприємства — поставщика цього меду.

Купажування медів

Купажування (змішування) медів полягає у готуванні суміші з кількох сортів для поліпшення органолептичних, (що визначається органами чуттів) властивостей менш цінних зразків меду. Це робиться для одержання суміші медів бажаного кольору (наприклад, до зовсім білого меду додають деяку кількість меду янтарного або жовтого кольору), смаку й аромату.

Так, наприклад, до конюшинного меду додають деяку кількість липового меду, який є поліпшувачем, до люцернового — буркунового, до соняшникового — липового меду і т. д.

Для одержання суміші меду з потрібним вмістом води змішують дві партії меду: одну з дуже високим вмістом води, другу — з дуже низькою вологістю, внаслідок чого мед надмірно в'язкий. Купажування повинно проводитися з великою обережністю, бо іноді навіть незначні кількості поганого меду, як, наприклад, тютюнового, що містить ефірні масла, які надають йому неприємного запаху і смаку, можуть зіпсувати значну кількість високосортного меду. При купажуванні меду треба завжди спочатку для проби змішати невеликі кількості малоцінного сорту з поліпшувачем, пам'ятаючи, що «ложка дьогтю псує бочку меду».

Медовий хліб

Давно помічено, що медові пряники мають високу поживність і навіть при тривалому зберіганні не черствіють. Чудова властивість меду — утримувати в пряниках вологу. Ми вирішили використати цю властивість меду при випіканні високопоживного нечерствіючого хліба. Для цього до пробних випічок житнього і пшеничного хліба додавали різні кількості меду.

В результаті вдавалося одержати медовий хліб, який містив білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі і вітаміни.

Такий хліб має дуже приємні смакові властивості і досить швидко дає відчуття ситості. Тому він дуже зручний і корисний для туристів, альпіністів, фізкультурників і т. д.

Додавання бджолиного меду до тіста, до складу якого входять жири, білки та інші речовини, сприяє збереженню останніх від псування у випеченому хлібі.

У табл. 7 показано результати хімічного дослідження вісьми зразків медового хліба, проведеного в Київському науково-дослідному інституті харчування.

Розділ II

Лікувальне застосування меду

Погляди стародавніх мислителів на властивості меду

Палеонтологічні дослідження показали, що бджоли були вже в третинному періоді, тобто приблизно за 56 млн. років до появи первісної людини.

На підставі збережених пам'яток стародавньої культури можна припускати, що первісна людина вважала мед смачним і поживним продуктом.

Найстародавнішу пам'ятку, що показує добуванню первісною людиною меду, знайдено біля Валенсії (Іспанія) і належить вона до кам'яного віку. На камені збереглося зображення людини в оточенні бджіл, яка добуває мед. Бджолиний мед виявився таким продуктом харчування, який займав почесне місце у всіх народів.

У стародавньому Єгипті близько 6000 років тому бджола була зображена на обеліску Флеміш. У чудових пам'ятках Стародавнього Єгипту — пірамідах та обелісках з висіченими ієрогліфами — знаходили відомості про застосування меду як продукту харчування і лікувального засобу. В найстародавнішому медичному папірусі Георгія Еберса, написаному 3500[20] років тому, вже зазначалося, що мед слід приймати у вигляді ліків при ранах, «щоб викликати сечовипускання» і «як засіб для полегшення шлунка».

В іншому стародавньоєгипетському медичному папірусі Едвіна Сміта також наводиться багато цікавих відомостей з хірургії і лікування ран, при яких мед також був одним із важливих лікувальних засобів.

У міфології Стародавньої Індії бджоли займали винятково почесне місце. Досить сказати, що головний індійський бог Вішна, який репрезентував небо і давав життя Всесвітові, картинно зображувався у вигляді бджоли, що відпочиває в чаші квітки лотоса. Стародавні індійці приписували медові дуже важливі і різносторонні лікувальні і зміцнюючі для організму властивості. Застосовувані ними ліки альтернація, які людині «давали насолоду» і «зберігали юність», готувалися в основному з меду.

При отруєннях мінеральними, рослинними і тваринними отрутами рекомендувалося лікуватися протиотрутами, головною з яких вважався мед.

У стародавньоіндуській книзі «Аюр-Веда» («Книга життя») описується, що продовжити життя людині можливо дієтою, до складу якої входить молоко і мед.

У стародавній Греції мед вважався найціннішим даром природи. Стародавні греки вважали, що боги безсмертні тільки тому, що вони живилися амброзією, в яку входив мед. Тому в жертву богам вони приносили фрукти, намазані медом. Великий поет Греції Гомер за 9 століть до нашої ери у своїх безсмертних творах «Іліада» і «Одіссея» оспівував мед, його чудові харчові властивості. В «Іліаді» він докладно розповідає, як Агамеда готувала для воїнів-греків освіжуючий медовий напій — кікеон.

Батько математики Піфагор твердив, що досяг старечого віку (90 років) завдяки постійному вживанню в їжу меду. Піфагор і піфагорійці живилися виключно вегетаріанською їжею і медом.

Римський письменник Овідій, що жив після Піфагора, так виклав свої погляди відносно того, чим повинна харчуватися людина:

«Чиста волога молочна і благовонні стільники

Солодкого меду, що пахне запашною травою тіміаном,

Не забороняється вам. Марнотратно щедро всі блага Вам пропонує земля».

Творець атомістичної теорії Демокріт, який завжди вживав у їжу мед, прожив понад 100 років. Коли до Демокріта зверталися за порадою, як треба жити, щоб зберегти здоров'я, він відповідав, що для цього треба зрошувати нутрощі медом, а зовнішність — маслом.

У цьому позначається виняткова спостережливість Демокріта та інших мислителів далекої давнини, через те, що головними засобами для пом'якшення сухої шкіри, що звичайно призводить до лущення та з'явлення тріщин, є масло. Легке обтирання шкіри маслом не тільки пом'якшує шкіру, а й очищає її від мікробів, пилу.

Геніальний лікар і