Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Змовкни, вислюга! - відказала Лукерія.

-Так, друзі-товариші, або як мені вас називати! Відставити лаятись! - у скронях вже почало пульсувати, - я приляжу, а ти Лукеріє, розповідай. А то мені ще до сільради сьогодні бігти...

-Добре! Я ось про що думаю... наречений той, що баяв про відмову, не проста людина зовсім...

-Що-о-о-о?! - закричала Степанія, - ну все! Кінець моєму терпінню! Знущаєшся ти, чи що? Тепер ще й демон у мене в наречених завівся? Чи хто там ще? Троль? Вампір?

-Чого репетуєш, божевільна, - абсолютно спокійно відповіла Лукерія, - сама типу чоловічка! Ха-ха-ха!

-Що-о-о? - просипіла Степанія, - я... я... - За серце схопилася і на подушки впала.

-Лукеріє, панночку нашу загробила, коза драна! – заголосив Єгорич.

-Ах ти, псино смердюча, я тобі влаштую зараз козу!

-Колотуха, як є, колотуха!

       Степаня в голос застогнала, відчуваючи, що зараз зірветься! Але тут пролунав стукіт у двері. Ні, не стукіт. Гуркіт! І такий… оглушливий, що всім одразу стало зрозуміло – прийшов хтось ґрунтовний. Охоронці миттю затихли. Степанія на ліжку сіла, прислухалась. І тут стукіт повторився.

-Відчиніть, йолопи!

_____________________________

Ратні – військові;

Вислюга – гультяй;

Колотуха – сварлива жінка