read-books.club » Детективи » Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура 📚 - Українською

Читати книгу - "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"

182
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Комісар Мегре і Кіціус" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 34
Перейти на сторінку:

Я послухався поради Старого і продовжував активно поповнювати теку з офіційною версією. Крім протоколів огляду місця події, основний її зміст поки що складали відповіді на численні запити та протоколи допитів кількох київських «домушників», які згідно з офіційною версією «злодійського» відділу, покінчили зі своїм кримінальним минулим. Нічого цікавого:

— громадянина Н. на прізвисько Кіціус знав виключно наочно по спільній відсидці в зоні;

— жодних контактів після колонії у мене з ним не було;

— жодної інформації про характер його злочинної діяльності на час після відбуття покарання не маю;

— нічого спільного з громадянином H. y нас не могло бути, оскільки я брав квартири, висаджуючи двері (варіант — підбираючи ключі), а він «працював» через кватирку;

— про факт смерті громадянина Н. я дізнався від працівників міліції, які викликали мене для допиту;

— з моїх слів записано правильно.

Водночас потихеньку поповнювалася і друга тека. Прибув акт судмедекспертизи. Кіціуса справді сильно вдарили межи очі, але причиною смерті було не це. І навіть не удар потилицею об підлогу від падіння. Кіціуса задушили голіруч із такою силою, що переламали шийні хребці. Тому експерт зі спокійною совістю написав, що вбивця Кіціуса, найвірогідніше, чоловічої статі. Ні, враховуючи вутлу конституцію злодія, придушити його могла і яка-небудь грім-баба, скажімо, продавщиця з овочевого, котра ящики з цибулею кидає, як коробочки цукерок. Але запакувати труп до мішка, винести його на вулицю, завантажити у багажник автомобіля, проїхати містом, а головне, підкинути його мало не під самі двері Управи, — то, погодьтеся, заняття для мужчини.

Експертиза одягу Кіціуса все ще не надійшла.

Я не витримав і пішов до ентевешників.

— Алло, що таке, хлопці? Хто сьогодні вперся поза чергою?

— Пробач, Сирота, але тут накрили великий підпільний пошивочний цех. Жіночі брючні костюми шили. Під Італію. Так начальство трусить, аби ми встановили, з якого виробництва «тіньовики» крали матерію.

— А якщо з самої Італії?

— Ну, знаєш! Давай ми тобі краще анекдот розкажемо.

— З паршивої вівці хоч анекдот. Давайте.

— Розмовляють два грузини. Чи азербайджанці…

— А може, вірмени?

— Не перебивай, бо забуду. Так от, один каже: купи у мене завод. Хороший завод, обладнання нове, постачальники надійні, збут налагоджений. Задешево віддам. Всього за два мільйони. А другий дивується: чого так задешево? — Гроші потрібні, каже перший. Обком хочу купити.

— Дуже смішно. А ще смішніше буде, як я цей анекдот задешево продам замполіту. З посиланням на першоджерело.

— Сирота, не бери на пушку.

— Продам! Якщо завтра не зробите експертизу Кіціусового шмаття.

— Сирота, це шантаж!.. Післязавтра.

— Тоді разом із експертизою мішка.

— За горлянку хапаєш?

— Ага! Якщо сьогодні я не візьму за горлянку вас, завтра мене самого візьмуть за… самі знаєте, за що.

— Сирота, давай поговоримо, як нормальні люди. Тобі що, так залежить на цій експертизі? Оперативних розробок не вистачає? Там же — ані крові, ані сперми: сама пилюка. А ти знаєш, скільки з нею метушні, з цією пилюкою? Я і так уже до знайомих фізиків у Академію наук бігаю. Бо наш електронний мікроскоп або зайнятий, або в наладці.

— Та я що? Хіба не розумію? Це мене комісар Мегре накрутив.

— У якому напрямі?

— У напрямі свіжого журналу «Огонек». Нова публікація. Там ситуація схожа. І от французька експертиза знаходить на одязі вбитого кілька волосинок якогось екзотичного звіра. А комісар Мегре швиденько встановлює, який саме паризький кушнір пошив зі шкіри цього звіра кілька накидок для особливої моделі спортивного лімузина з відкритим верхом. Це аби водій і пасажир не мерзли у холодну пору і на великій швидкості. Автомобілів таких на всю столицю Франції було аж чотири штуки.

— І що?

— Зробиш експертизу — розкажу.

— Їм там у своєму Парижі, як електронний мікроскоп зламається, так не треба наладчика аж з Марселя викликати. Як нам із Шостки. Добре, візьми поки що фотографії мішка і заходь у п'ятницю.

По правді, я й сам не знав, чим завершилася аналогічна історія у комісара Мегре, бо закінчення повісті обіцяли у наступному номері — за тиждень. Але ж треба якось морально стимулювати колег. Я розклав принесені фотографії на столі, витяг лупу — спогад про дитяче захоплення філателією — і почав уважно розглядати. Все нормально, штамп із фабричним номером на мішку читається дуже добре. Я розвеселився — з нашою маніакальною звичкою брати все на облік, десь цей мішок зафіксований. Потім вирішив ще раз продивитися знімки вбитого Кіціуса. Їх відклацали чимало. Було таке враження, що на обличчі покійного застиг вираз здивування. Але, можливо, це мені просто здалося після того, що я почув за ці неповні два тижні. Господи, вже два тижні! А справа на контролі!

Експерти стверджують, що Кіціус загинув між першою і другою годинами ночі. Скільки часу він пролежав у квартирі, скільки його возили у багажнику — ніхто сказати не береться. Можна лише припустити, що у сквері труп пролежав досить довго, бо мішковина просякла росою. Отже, поклали ще затемна. Бо хто ж робить такі справи у світлу пору? Я продовжував тасувати знімки, як карти, думаючи про своє, коли підсвідомість подала мені сигнал. Я зосередився, сфокусував зір і зрозумів, у чому справа. На ногах Кіціуса не було взуття. Сягнув до опису віднайдених речей — черевики чи туфлі там теж не фігурували. Зробив пару дзвінків. Відповіли: клієнта привезли у самих шкарпетках. Я зрадів:

— Витрусіть із тих шкарпеток усе, що можна, — кажу.

А хлопці з НТВ, яких я замполітом шантажував, мені одразу:

— З поваги до тебе не тільки витрусимо, а й виперемо, висушимо, випрасуємо, вишиємо монограму О. С. і подаруємо до дня міліції.

— Ну і жартики у вас!

— У кого вчимося? Добре, встромимо твої шкарпетки під електронне око. Раптом там автограф убивці?

Стоп, Сирота, схаменися! Раденький, що дурненький.

1 ... 13 14 15 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"