Читати книгу - "Мауглі"

— Так, пригадую, Іккі — до речі, як він хизується своїми голками! — так от, саме цей Іккі казав мені про людське дитинча, якого прийняла Вовча Зграя, але я тоді не повірив йому. Іккі завжди має цілий віз різних історій, але завжди їх плутає, до того ж він заїка, і так погано розповідає…

— Але все те, що він сказав про людське дитинча, правда, — продовжував Балу. — Це найрозумніший, найкмітливіший і найсильніший з усіх людських дітей. Він — мій учень і, мабуть, з часом уславить ім’я Балу на всі Джунглі. Я… ми дуже любимо його, Каа.

— Тс! Тс! — прошипів Каа, хитаючи головою. — І я знав у свій час, що таке любов, і я міг би дещо розповісти…

— Краще зачекаємо для цього місячної ночі, коли всі будемо ситі — тоді ми зможемо оцінити твої розповіді, Каа, — перервала його Багіра. — А тепер краще до справи. Наше людське дитинча потрапило до рук Бандар-Лога, а ми знаємо, що це плем’я у Джунглях боїться лише одного Каа.

— Так, справді. Вони бояться лише мене, і у них є на це серйозні причини, — самовдоволено сказав Каа. — Балакучі, безумні, хвалькуваті, безрозсудні — ось що можна сказати про мавп. І це дуже погано, що людське дитинча потрапило до їхніх лап. Коли їм набридає зривати горіхи з дерев, вони кидають їх униз. Трапляється, що цілими днями вони гасають з якоюсь гілкою, думаючи, що роблять щось незвичайне, а потім ні сіло ні впало ламають її навпіл і кидають. Я не заздрю людському дитинчаті, якщо він потрапив до їхніх лап. То вони дражнили мене, кажеш, жовтою рибою, чи не так?

— Черв’яком, а не рибою — черв’яком, жовтим земляним черв’яком, і не лише так, а ще й останніми словами, які я навіть не можу вимовити, такі вони погані.

— Ми нагадаємо їм, як слід говорити про свого володаря! Ми підлатаємо їхню куцу пам’ять! Скажіть мені, куди пішли мавпи з вашим дитинчам?

— Лише Джунглі знають це. Здається, що на захід, — відповів Балу. — Ми думали, ти знаєш це, Каа.

— Я? З якого дива? Я хапаю їх, коли вони є поряд, але не полюю на плем’я Бандар-Ліг, як не полюю на жаб та подібну мерзоту.

— Вгору! Погляньте вгору! Агов, Багіро, Балу з Сіонійської Зграї, погляньте вгору!

Всі троє звели очі догори, щоб дізнатися, хто це гукав, і побачили, що шуліка Ранн ширяє над ними, граючи крилами в промінні вечірнього сонця. Наближався час, коли Ранн мав летіти на нічний відпочинок після денних турбот. Цілих півдня шугав він над Джунглями в усіх напрямках, виглядаючи ведмедя з Сіонійської Зграї серед густого листя.

— Що сталося? — запитав Балу.

— Я бачив Мауглі-Жабеня у Бандар-Лога. Він прохав мене передати тобі від нього звістку, і я прослідкував за мавпами. Вони понесли його за річку в мавпяче місто Холодна Балка. Вони можуть бути там одну ніч, а, можливо, й десять ночей, а може, лише одну годину. Я прохав кажанів стежити за ними протягом ночі. Це усе, що я повинен тобі передати. А тепер — щасливого полювання всім вам. Я поспішаю на відпочинок.

— Хай буде в тебе спокійний сон і повний шлунок, Ранне! — закричала йому навздогін Багіра. — Я не забуду тебе під час мого найближчого полювання і відкладу лише для тебе одного цілу голову, о кращий з шулік!

— Дрібниці, не варто! Ваше дитинча знає Чарівні Слова Джунглів, і я не міг відмовити у його проханні. — Ранн зробив кілька кіл і полетів на ночівлю.

— Він не забув моєї науки! — задоволено відзначив Балу. — Подумай лишень, таке мале, а пам’ятає Чарівні Слова для птахів, і до того ж у таку хвилину, коли його тягнуть по деревах!

— Мабуть, ти добре вбив у нього свою науку, Балу. Я теж пишаюся ним. А тепер нам потрібно поспішати до Холодної Балки.

Усі троє знали, де це, але майже ніхто з мешканців Джунглів не ходив туди. Адже Холодна Балка була незвичним місцем — то було старе зруйноване місто, яке залишили люди (а звірі не оселяться там, де жила людина). Лише вепр інколи заходив туди, але Мисливський Народ Джунглів уникав Холодної Балки. Тільки мавпи не соромилися селитися тут, якщо взагалі можна сказати про них, що вони десь оселяються. Інші звірі, які поважали себе, оминали це місце й заходили туди лише під час сильних посух, бо в напівзруйнованих водоймищах старого міста завжди можна було знайти трохи води.

— Ми будемо там не раніше ніж опівночі, та й то, якщо підемо скоріше, — сказала Багіра, позираючи на Балу, який мав дуже стурбований вигляд.

— Я намагаюся рухатись якомога швидше, — відгукнувся ведмідь.

— Ти, Балу, краще й не поспішай за нами. Йди по наших слідах, а ми удвох із Каа підемо вперед. Адже тобі нас не наздогнати, — сказала Багіра.

— Я не пастиму задніх, попри те що в тебе чотири лапи, — самовдоволено мовив пітон, і обидва мисливці рушили в дорогу.

Балу намагався бігти за ними, але йому потрібно було перепочити — і Багіра з Каа зникли в гущавині лісу. Пітон не говорив ані слова і стрілою мчав уперед, не відстаючи від пантери. Їхній шлях перетинав гірський потік, через який Багіра перемайнула одним стрибком, а Каа мав його перепливти. Тому він опинився позаду, але на другому березі річки знову наздогнав пантеру.

— Присягаюся зламаним замком, який дав мені свободу, ти непогано бігаєш! — сказала Багіра, коли в Джунглях запала нічна темрява.

— Це завжди трапляється зі мною, коли я голодний. До того ж вони дражнили мене… плямистою… жабою?

— Черв’яком, земляним черв’яком, та ще й жовтим земляним черв’яком.

— Негідники! Швидше вперед! — І Каа витягнувся, шукаючи найкоротший шлях.