read-books.club » Дитячі книги » Мауглі 📚 - Українською

Читати книгу - "Мауглі"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мауглі" автора Редьярд Джозеф Кіплінг. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 69
Перейти на сторінку:
V

А Мавпяче Плем’я в Холодній Балці й не здогадувалося про те, що задумали друзі Мауглі. Бандар-Ліг притягли хлопчика в залишене місто і, забувши про все на світі, почали розважатися.

Мауглі ніколи раніше не бачив індійського міста, і хоча навколо були самі руїни, воно дуже йому сподобалося і здалося дуже красивим. Якийсь раджа давно побудував це містечко на невисокій горі. Ще можна було відшукати сліди бруківок, які вели до міських воріт. Колоди від них збереглися й висіли на іржавих петлях. Дерева вросли корінням у стіни й височіли над ними. Зубці на стінах кришилися й обсипалися, а з бійниць і вікон башт вибилися густі пасма витких рослин. Вершину гори увінчував палац з обваленою покрівлею. Мармур, яким було викладено водойми, потріскався, і вода з фонтанів пішла в глибокі щілини. Внутрішні подвір’я, де тримали приручених слонів, поросли травою і деревами. Зі стін палацу можна було побачити ряди будинків без дахів, які нагадували порожні чарунки бджолиних стільників, старих, почорнілих і вкритих пліснявою. На перехресті чотирьох доріг посеред невеликої площі стояла безформна кам’яна брила, яка була, без сумніву, якоюсь святинею. На розі вулиць можна було знайти залишки громадських криниць, зарослих густою травою, на банях храмів височіли дикі фігові дерева. Мавпи називали це місто своїм і говорили всім, що зневажають Народ Джунглів, бо той живе просто в лісі. Але вони не знали, що це за споруди, для чого вони були збудовані та як ними користуватися.

Прийшовши сюди, мавпи сідали колом в головній залі палацу, де раніше збиралася придворна рада, і починали з найсерйознішим виглядом шукати одне в одного бліх, думаючи, що саме цим займаються люди. Потім вони бігали по стінах і покрівлях, збираючи каміння та шматки штукатурки, і складали їх по кутках кімнат, але одразу й забували про свою справу й кидали її. Інколи мавпи збиралися купами й билися, при цьому жахливо кричали, але скоро починали грати знову; або видершись на апельсинові дерева, зривали з них плоди й квіти. Одні лазили скрізь, по всіх кутках і темних коридорах, підземних ходах, одразу забуваючи про те, що перед цим побачили. Інші парами чи невеликими групами походжали терасами палацу, впевнені, що поводяться зовсім як люди.

Коли вони втамовували спрагу біля водойм чи ставків, то бруднили й каламутили воду, та ще й сварилися. Кружляючи натовпом, мавпи волали: «У Джунглях наймудріше, найдобріше, найсильніше і найкмітливіше плем’я — Бандар-Ліг». Утомившись від того, чим вони займалися у своєму місті, мавпи поверталися на дерева в сусідній ліс, намагаючись привернути до себе увагу мешканців Джунглів.

Мауглі суворо ставився до Закону Джунглів; йому дуже не сподобався спосіб життя мавп, якого він не міг зрозуміти. Вони притягли хлопчика в Холодну Балку вже на захід сонця, тож не дивно, що він хотів спати після такої тривалої подорожі. Мавпи ж замість того, щоб дати йому перепочити, взялися за руки й почали танцювати навколо та співати дурних пісень. Одна з мавп надумала виголосити промову. Вона говорила, що викрадення Мауглі відкриває нову сторінку в історії Бандар-Лога, тому що скоро він навчить їх сплітати разом гілки та стебла, щоб вони могли захищатися від холоду й дощів. І коли хлопчик взяв стеблину повзучої рослини й почав крутити її в руках, то всі мавпи одразу ж зробили те саме. Але за кілька хвилин це їм набридло, і вони почали хапати одне одного за хвости й стрибати, здіймаючи шалений галас.

— Я хочу їсти, — крикнув Мауглі. — Я зовсім не знаю цієї місцевості, тому дайте мені чогось поїсти або дозвольте самому піти на полювання.

Два чи три десятки мавп одразу побігли на пошуки горіхів. Але в дорозі вони побилися, загубили більшу частину того, що зібрали, і вирішили, що з такою невеликою кількістю зібраних плодів не варто повертатися. Мауглі змучився від голоду й нудьги. Він пішов блукати містом, вигукуючи час від часу мисливські заклики, але всі його спроби почути від когось відповідь були марними — скоро хлопчик зрозумів, що місце, куди він потрапив, погане.

«Чистісінька правда все те, що говорив мені Балу про плем’я Бандар-Ліг, — думав Мауглі. — У них немає ні Закону, ні Мисливського заклику, ні ватажка — нічого, крім беззмістовних слів і маленьких чіпких, злодійкуватих рук. І якщо мені доведеться загинути тут, то в цьому буду винен лише я сам. Потрібно, однак, спробувати повернутися в мої рідні Джунглі. Без сумніву, Балу приб’є мене, але це таки краще, ніж зривати листя з племенем Бандар-Ліг».

Тільки-но Мауглі підійшов до міської стіни, як мавпи кинулися до нього й потягли назад. Вони намагалися пояснити, щипаючи його, що він не розуміє, яке це щастя — потрапити до них, і як він має дякувати. Хлопчик стиснув зуби і, не сказавши жодного слова, пішов за мавпами на терасу, розташовану над водоймами з червоного піщаника, до половини заповненими дощовою водою. Посередині тераси височів павільйон з білого мармуру, побудований для княгинь, що жили тут сотні років тому. Баня палацу провалилася, загородивши уламками коридор, через який княгині зазвичай виходили з палацу. Стіни були оздоблені чудовим різьбленням і сяяли агатом, сердоліком, лазур’ю. Зійшов місяць, і тіні від цих ажурних прикрас лягли на терасі, як чорне оксамитове мереживо. Злий, голодний і сонний Мауглі не зміг стримати сміху, коли мавпи вдвадцяте почали доводити йому, яке це мудре, сильне велике плем’я і яким божевіллям з його боку була спроба залишити їх.

— Ми великий народ. Ми вільний народ! На нас усі дивляться й дивуються. Ми, безперечно, найповажніший народ у Джунглях! Так думаємо всі ми, отже, так і є насправді, — кричали мавпи. — Якщо ти щойно дізнався правду про нас, то можеш повідомити її всім мешканцям Джунглів, щоб вони нарешті зрозуміли, хто ми такі. А тепер ми розповімо тобі все найдивовижніше про нас.

Мауглі не заперечував, і мавпи, скупчившись сотнями на терасі, слухали промови своїх ораторів, які оспівували Бандар-Ліг. Якщо якийсь промовець замовкав, щоб перепочити, то вся тисячна юрба кричала:

— Це все правда! Ми всі так думаємо!

1 ... 14 15 16 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мауглі"