Читати книгу - "Мауглі"

— Ти думаєш, Балу, що він погодиться допомогти нам? Адже ця безнога істота не нашого роду; та й очі його мені не подобаються, в них завжди сяє щось недобре.

— Йому дуже, дуже багато років, і він такий хитрий. Але Каа завжди голодний, і це дає нам надію: обіцяй йому дістати кілька жирних кіз, Багіро!

— Але ж ти знаєш, що, поївши, він засинає на цілий місяць. І тепер ми, можливо, знайдемо його сонного. Та навіть коли він не спить, яке йому діло до нас, якщо він сам прекрасно може знайти собі козу?

Багіра, яка нічого не знала про те, як живе Каа, недовірливо поставилася до пропозиції Балу звернутися до пітона по допомогу.

— Ну, принаймні спробуємо. Ми, старі, шановані мисливці, зможемо, думаю, разом умовити його допомогти нам, — Балу потерся своїм вилинялим плечем об пантеру, і вони удвох рушили туди, де жив Каа, гірський пітон.

Каа лежав на гарячій скелі, нагрітій промінням сонця, та милувався своїм новим убранням. Днів із десять до того він, сховавшись від усіх, пролежав зовсім самотній, доки змінювалася його шкіра. Тепер Каа був просто приголомшливий — він сяяв великою тупоносою головою, скручував тридцятифутовий тулуб у фантастичні візерунки й облизувався, мабуть, у роздумах, де б уполювати собі обід.

— Він ще не снідав, — сказав Балу з полегшенням, поглянувши здалеку на зміїну голову, яка виблискувала жовтими й коричневими плямами. — Будь обережна, Багіро! Пітон завжди погано бачить після того, як поміняє свою шкіру, і часто нападає, не розібравши, хто перед ним.

Каа не мав нічого спільного з отруйними зміями. Він навіть зневажав це плем’я за його полохливість. Уся сила пітона була в його могутніх кільцях, якими він обвиває свою жертву і вирятуватися з яких немає надії.

— Вдалого полювання! — закричав з чималої відстані Балу і присів на задні лапи.

Як інші змії цієї породи, Каа недочував і спочатку не розібрав привітання мисливців, що йшли до нього. Тому він спочатку підібгав свій довгий тулуб, пригнув голову й приготувався про всяк випадок до нападу.

— Щасливого полювання й вам, — нарешті відповів він. — Та це ти, Балу? Як ти опинився тут? Вдалого полювання, Багіро! З нас трьох є принаймні один, хто із задоволенням пообідав би, ну хоча б оленицею чи молодою антилопою. Я відчуваю, що порожній, як висохлий старий колодязь.

— А ми полювали й випадково зайшли сюди, — сказав Балу, наче йому байдуже. Він знав, що Каа ніколи не можна підганяти: пітон надто важкий на підйом.

— Сподіваюся, ви дозволите мені вирушити з вами, — мовив Каа. — Чи на один удар більше, а чи менше, це для тебе, Багіро, та й для тебе, Балу, дрібниці. А я — інша справа; мені доводиться очікувати свого щастя цілими днями й ночами, причаївшись десь на лісовій стежці, або годинами дертися вночі, щоб поласувати якоюсь мавпою. Та й ця їжа зараз рідкість. Хіба так було за часів моєї молодості! Сама гниль та сухі гілки, — от-от зірвешся й упадеш у провалля.

— Чи не тому все так відбувається, шановний Каа, що ти сам зараз став важчим, ніж за днів твоєї молодості? — запитав Балу.

— Дійсно, я трошки задовгий, і таки добряче задовгий, — відповів Каа, гордовито поглядаючи на свій тулуб і звиваючись. — Але де в чому винні й сучасні молоді гілки. Я мало не впав під час мого останнього полювання. Посковзнувся й не встиг вчасно хвостом зачепитися за дерево — мій необережний крок розбудив тоді весь Бандар-Ліг. І лаяли вони мене тоді останніми словами.

— Пригадую щось таке: «Безногий жовтий земляний черв’як», — наче про себе пробурмотіла Багіра, вдаючи, ніби намагається щось пригадати.

— Сс!.. Як? Як? Вони так називали мене?! Я тоді не розчув. Такими словами, Багіро, ти кажеш, вони дражнили мене?!

— Щось таке почула я, коли сяяв останній місяць. Точно не скажу, адже ми ніколи не звертаємо уваги на те, що відбувається в мавп. Вони, пригадую, плели різні дурниці, наче ти став зовсім беззубим і зараз наважуєшся нападати лише на козенят, бо рогів дорослого цапа боїшся. Та ти не бери до уваги всі ці теревені! Немає такої підлоти, на яку б не був здатен цей Бандар-Ліг.

Зазвичай змії, а надто такі старі поважні пітони, як Каа, рідко виказують свій гнів. Але цього разу Балу й Багіра із задоволенням помітили, що шийні м’язи Каа роздулися від обурення, яке той ледь стримував.

Трохи заспокоївшись, пітон сказав:

— Плем’я Бандар-Ліг вирішило перебратися в інше місце. Коли я грівся на сонці, то чув мавпячі крики з верхівок дерев.

— І ми… і ми теж йдемо слідами Бандар-Лога, — збентежено сказав Балу. Йому вперше у житті доводилося говорити відкрито перед мисливцем Джунглів, що він цікавиться справами мавп. І від сорому він ледь вимовляв слова.

Каа здивовано поглянув на ведмедя.

— Без сумніву, якісь дуже важливі обставини змусили двох таких славетних мисливців — я думаю, навіть ватажків своїх племен, — вирушити раптом слідами Бандар-Лога, — дуже люб’язно, але з неприхованою цікавістю припустив пітон.

— Так, у нас справа, — почав Балу, — хоча я зараз лише звичайний учитель Закону в Сіонійській Зграї, а Багіра…

— А Багіра — просто Багіра, — відрубала чорна пантера, перериваючи Балу і клацаючи щелепами, бо вона зовсім не хотіла бути скромною.

— Так, Каа, у нас важливі справи. Ці негідники, які крадуть горіхи й зривають пальмове листя, викрали в нас сьогодні людське дитинча, про