Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Осібне місце в духовному світі Сковороди, передовсім у його літературній спадщині, в поезії, посідає Горацій.
В одному з листів до М. Ковалинського Сковорода так коментує латинський вірш, який наводить: «…Я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні і зразу ж написав ці вірші, взявши за зразок Флакка» (II, 280). Важко з цілковитою точністю вказати на той зразок, який наслідує наразі Сковорода, тим більше що його поетична думка розвивається в колі християнських понять, чого, річ ясна, не могло були в поганина Квінта Горація Флакка. Не виключено, що це вільна варіація на тему другої еподи Горація «На Альфія», як вважають коментатори (II, 445).
Проте суттєвіше інше: наскрізна тема вірша — відмова від добр земних, від марнославства й заздрощів, від гонитви за швидкоплинною славою, осуд «черні» як широко трактованого соціально-морального явища — ця тема суголосна і з іншими творами Горація, зосібна з його одами «До хору юнаків і дівчат», «До багатія», «До зажерливого», «Про римську розкіш», «До Мецената» й, можливо, найбільше «Про спокій душі», вільний переклад якої знаходимо у листуванні з М. Ковалинським:
Волів чудових у тебе заводи І чужоземних коней є породи, А на одежу тобі для убора — Сукна з-за моря; Мені ж судьбина дала ґрунт убогий, Муз чистих грецьких потроху для того — Духа напитись і щоб зневажати Світ цей проклятий (II, 253).
Думкою про головне, справжнє багатство людини — душевний спокій, рівновагу («золота середина» — улюблений образ Горація, метафоричний ключ до його естетики й етики) перейняті переспів «Horatii l[iber] II, oda X» («Прямо жить будеш…») і пісня 24-та зі «Саду божественних пісень». У мотто до останньої Сковорода попереджає, що це пісня «римського пророка Горація, перетлумачена малоросійським діалектом у 1765 році». Чуємо тут ті самі гораціанські мотиви, такі близькі Сковороді:
Мабуть, там живуть печалі, де велично-пишний дім, А в малому менше жалю, як є все потрібне в нім. Невдоволені нічим ми — то печалей джерело! Помислами повні злими — ось бунтарства де зело! Потримаймо дух неситий! Годі мучити свій вік! Не шукай край знаменитий! Будеш також чоловік.
При цьому, перекладаючи-переспівуючи римського поета, Сковорода вносить у твір і виразно особистісну — і то соціально забарвлену — ноту:
Одарив вас Бог ґрунтами — це пропасти може, знай. Жеребок мій з бідняками, та Бог мудрості дав пай.
Гораціанскі впливи віднаходимо й там, де Сковорода не робить прямих посилань на римського класика. Під цим кутом зору дослідники неодноразово зіставляли сковородинівську пісню 10-ту («Всякому місту звичай, права») й класичну оду Горація «До Мецената»[81]. Таке зіставлення не позбавлене підстав. Справді, впадає в око очевидна структурна схожість обох творів, підґрунтям якої є бінарна система взаємопов’язаних засобів, побудованих на розгорнутій антитезі.
Горацій наче ковзним променем прожектора почергово висвічує різні «моделі» людського щастя: участь у гарячому кипінні політичних пристрастей; змагання на спортивній арені за пальму першості; мирна праця землероба; сповнена ризику боротьба з морською стихією; сувора романтика військових походів; запал полювання; веселе дружнє застілля… І раптом авторова думка робить крутий поворот, мовби відштовхуючись від усіх цих варіантів: немає нічого привабливішого, ніж прохолодний гай з німфами, сатирами й «лірою», немає нічого жаданішого, ніж слава мудреця і поета — лише вона ставить людину вище юрби.
Сковорода в пісні «Всякому місту звичай, права» послуговується тим самим, що і Горацій, засобом, але вислідом є не повторення, поготів не мавпування — радше творче змагання. Побудований Сковородою ланцюг історично конкретних, пізнаваних життєвих реалій створює панораму зовсім іншої доби. Ні дрібний кар’єрист Петро, ані злодійкуватий Федір-купець, ні «юриста», що «ладить… на тон свій права», ані ті, хто засліплений гонитвою за багатством, розкошами, насолодою, — ніхто тут не вдягнений у римський одяг, це люди і явища, з якими поет зустрічається на кожному кроці.
Відтак порівняння двох творів оприявнює не тільки схожість між ними, але й відмінність, осердям якої є підсумкова думка, заключний висновок. Горацій закінчує свою оду вираженням надії на те, що Меценат визнає його «лірним співцем» — і тоді він піднесе до зір свою горду голову…
Скептик Пококуранте з вольтерівського «Кандида», коментуючи цей фінал Горацієвої оди, зауважував, що не бачить у ньому «нічого гідного похвали».
Сковорода, залишаючись у рамцях того ж поетичного засобу, не просто віддає перевагу якомусь заняттю перед іншими, він виходить на інший морально-філософський рівень мислення: найдорожчим для людини є одна лише дума, одна життєва мета — «безрозумно не вмерти», зберегти «совість, як чистий кришталь».
Думка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух животворить… Читаємо Сковороду», після закриття браузера.