Читати книгу - "Айвенго (укр)"

якої наполовину стерлося в численних боях, із хвалькуватим девізом: «Начувайся, ось я». Над цим супротивником лицар Позбавлений Спадку здобув легку, але рішучу перемогу: в обох лицарів списи переломились, а Фрон де Беф утратив стремено, і судді вирішили, що він програв.

Третій бій незнайомця відбувся з сером Філіппом де Мальвуазеном і був настільки ж успішним: він із такою силою вдарив списом по шолому барона, що зав'язки лопнули, шолом звалився, і тільки завдяки цьому сам Мальвуазен не упав з коня, але був оголошений переможеним.

Четвертий бій був із Гранменілем. У цьому двобої лицар Позбавлений Спадку виявив стільки ж люб'язності, скільки дотепер виявляв мужності й спритності. У Гранменіля кінь був молодий і надто гарячий, під час бою він так шарахнувся вбік, що вершник не міг влучити в ціль, супротивник же його, замість того, щоб скористатися такою перевагою, підняв списа вгору і проїхав мимо. Слідом за тим він повернувся на своє місце в кінці арени і через герольда запропонував Гранменілеві ще раз помірятися силами. Але той відмовився, визнавши себе переможеним не тільки вправністю, а й люб'язністю свого суперника.

Ральф де Віпонт доповнив список перемог незнайомця, з такою силою впавши на землю, що кров заюшила в нього носом і горлом, і його як мертвого винесли з арени.

Тисячі радісних голосів вітали одностайне рішення принца і маршалів, які присудили приз цього дня лицареві Позбавленому Спадку.

РОЗДІЛ VIII

Маршали турніру першими вітали переможця. Вони попросили його зняти шолом чи підняти забрало, перш ніж він стане перед принцом Джоном, щоб одержати з його рук приз. Однак лицар Позбавлений Спадку з вишуканою ввічливістю відхилив їхнє прохання, кажучи, що цього разу не може з'явитися з відкритим обличчям через причини, які він пояснив герольдам перед виступом на арену. Маршали цілком задовольнилися цією відповіддю, тим більше, що в ті часи лицарі часто давали найдивніші обітниці і нерідко клялися зберігати повне інкогніто на певний строк або поки не відбудеться якась певна подія. Тому вони не стали дошукуватися причин, з яких переможець бажав залишатися невідомим, а просто доповіли про це принцові Джону і попросили в його світлості дозволу представити йому лицаря, щоб принц особисто вручив йому нагороду за доблесть.

Принца Джона надзвичайно зацікавила ця таємничість. Він і так був незадоволений результатом турніру, під час якого призвідники, що були його улюбленцями, зазнали поразки від руки одного й того самого лицаря. Тому зарозуміло відповів маршалам:

— Нам бажано, щоб він чекав, доки не знайдеться хтось, хто міг би вгадати його ім'я та звання. Навіть якщо б йому довелось очікувати до ночі, він не змерзне після такої гарячої роботи.

— Погано ж ви вшановуєте переможця! — сказав Вальдемар Фіц-Урс. — Ви хочете змусити його чекати до тих пір, поки ми не скажемо вашій світлості того, про що й самі гадки не маємо. Я, принаймні, розуму не доберу. Хіба що це один із тих доблесних воїнів, що слідом за королем Річардом пішли в Палестину, а тепер добираються додому із Святої Землі.

Раптом у почті зашепотіли:

— Чи це часом не король? Може, це сам Річард Левине Серце?

— Крий Боже! — скрикнув принц Джон, сполотнівши як смерть і позадкувавши, начебто поруч ударила блискавка. — Вальдема-ре!.. Де Брасі… І всі ви, хоробрі лицарі і джентльмени, не забувайте своїх обіцянок, будьте моїми вірними прихильниками!

— Боятися нема чого! — заспокоїв принца Вальдемар Фіц-Урс. — Невже ви так погано пам'ятаєте богатирську статуру сина вашого батька, що припустили, начебто він міг уміститися в обладунку цього бійця? Вдивіться в нього гарненько, і ви побачите, що він на три дюйми нижчий від короля Річарда і вдвічі вужчий у плечах. І кінь під ним не такий, щоб міг витримати вагу короля Річарда.

Поки він говорив, маршали підвели лицаря Позбавленого Спадку до підніжжя дерев'яних сходів, що вели від арени до трону принца. Переривчастим голосом той сказав кілька слів, похваливши доблесть лицаря Позбавленого Спадку, і звелів підвести бойового коня, приготовленого в нагороду переможцю; сам же він увесь час тривожно очікував, чи не пролунає з-під опущеного забрала цього лицаря низький і грізний голос Річарда Левине Серце!

Але лицар Позбавлений Спадку жодного слова не сказав у відповідь на вітання принца, а тільки низько вклонився.

Двоє багато одягнених конюхів вивели на арену чудового коня. в повному бойовому спорядженні найтоншої роботи. Опершись однією рукою об сідло, лицар Позбавлений Спадку скочив на коня, не доторкнувшись до стремен, і, піднісши списа, двічі об'їхав арену із вправністю першокласного вершника, випробовуючи бездоганну ходу коня і змушуючи його змінювати алюр.

Тим часом невгамовний абат Еймер пошепки нагадав принцу, що тепер настав час, коли переможцеві треба виявити вже не звитягу, а витончений смак, обравши серед чарівних дам ту, яка посяде трон королеви кохання й краси і вручить приз переможцеві на завтрашньому турнірі. Отже, принц Джон підніс свій жезл, як тільки лицар, об'їжджаючи арену, порівнявся з його ложею. Вершник негайно повернув коня і, зупинившись перед троном, опустив списа майже до землі і завмер, мовби очікуючи подальших наказів принца. Усі були в захваті від спритності, з якою він миттєво впорався з розпаленим конем і змусив його завмерти мов статуя.

— Сер лицар Позбавлений Спадку, — мовив принц Джон, — оскільки це єдиний титул, яким ми можемо іменувати вас… Ви маєте виконати тепер почесний обов'язок: обрати прекрасну даму, котра посяде трон королеви кохання й краси і буде царювати на завтрашньому святі. Вам надається повне право вручити цей вінець, кому вам завгодно.