Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

Вона здивовано побачила біля себе в ліжку Марусю.

Маруся приклала палець до вуст, мовляв, «мовчи!» і показала кудись уперед.

Аврора глянула туди, куди показувала Маруся. Їхнє ліжко стояло якраз навпроти виходу в коридор, де стовбичив старий — іще бабусин — шифоньєр з великим дзеркалом, а в дзеркалі відображалося все те, що відбувалося в туалеті, де вже давно не було дверей.

Аврора побачила у своєму туалеті чоловічу фігуру в «боксерках», що мостилася біля її унітазу. Вона з величезними труднощами почала згадувати події вчорашнього вечора.

Чоловік стояв над її улюбленим унітазом, розставивши ноги, неначе прицілюючись із пістолета, тільки руки були не на справжньому пістолеті, а на…

— Ти чуєш, яка в нього мощна струя? — прошепотіла їй на вухо Маруся.

Аврора прислухалася.

— Ну, і що з того? — спитала вона.

— Як що? Значить, йому нема ціни в ліжку. Тобі б такого!

— Так він же міліціонер!

— Не міліціонер, а опєр. З особо опасних пріступлєній. Терористи і всякоє такоє. Понімаєш? Він — герой. Ти б бачила його ранєнія! Там од одних шрамів можна кончіть!

Аврора не відривала погляду від чоловічої фігури з розставленими ногами, вдягнутої в боксерки.

Тим часом чоловік закінчив фізіологічну процедуру, відірвав шматочок туалетного паперу, витер унітаз, куди, очевидно, потрапили його краплинки, викинув папірець і спустив воду.

Маруся і Аврора, мов по команді, заплющили очі, вдаючи, що сплять: а раптом героєві стукне в голову подивитися в те саме дзеркало і він там побачить дві зацікавлені жіночі фізіономії!

Коли почули, що опер пішов у ванну мити руки, знову розплющилися.

— Слухай, так він тут ночував? — спитала Аврора, щоб підтвердити свої підозри.

— Ну да, ми так і не змогли відкрити двері.

— Так є ще один ключ у тьоті Шури, вахтерші. Можна ж було відкрити іззовні!

— Вона поїхала в село, буде лише сьогодні в обід.

— То він що, у нас буде до обіду?

— Ну да, він сказав, що сьодня на роботу можна не спішить. У них там нєнорміровані дні.

Аврора задумалась.

— А він не жонатий?

— Нє-a. Я точно знаю. Він у мене в отділєнії два рази лежав з ранєніями. Я даже приходила йому робити масаж на дому. Тіпіческій холостяк.

— А скільки йому років?

— Не знаю, но званіє полковніка.

— Такий старий?

— Нє-а. Йому повишенія давали не за вислугу, а за героїзм. Я тобі кажу: він герой.

Взагалі, Маруся вимовляла не «герой», а «гірой», як і належить типовій киянці.

Тим часом Гірой пішов на кухню і почав шукати щось у шафках. «Він там нічого, крім кави, не знайде», — подумала Аврора, але згадала, що вчора вона просила Марусю щось купити на Бесарабці.

— Що там у мене є в холодильнику?

— Всьо, шо нада, — сказала Маруся, — бітки, творожок, сметана, яйця і багато зєлєні, як ти любиш. З голоду не помрьом.

— А що він там шурхотить?

— Хавати хоче. Він же мужик! Чула, яка у нього струя!

— Повторяєшся, Марусю.

— Знаю. Но струя того стоїть. А якби ти бачила, як він 30 разів віджимався від підлоги! Красота! Давай, вставай, примарафеться, а то виглядаєш, як чмо болотне!

Аврора звелася на ліжку і зрозуміла, що сьогодні справити позитивного враження на Гіроя ніяк не зможе. Вона розкашлялася, знову розвісивши бронхи по меблях і розклеївши червоні шматочки легенів на шпалерах.

Маруся тільки махнула рукою:

— Да, сьогодні з тебе нічого не буде, хоть би й вивернулася наізнанку!

Аврорі від того стало легко: не треба нічого з себе корчити, аби заарканити одинокого мужика з мощною струєю. Треба просто бути самою собою.

Вона пішла в туалет. Сівши на унітаз, прислухалася до своєї струї: чи достойна її струя струї Гіроя?

Однак з неї потекло щось «нєвразумітєльне», як би сказала про це Маруся.

Аврора попленталася в ванну і спробувала привести себе в такий-сякий порядок: прийняла душ, помила і посушила голову, почистила зуби. Однак, подивившись на свою розпухлу пику, безнадійно махнула рукою.

— Аврорко, ми тут! — почула вона бадьорий Марусин голос із кухні.

— Аврора? Це що, вона — Аврора? — поцікавився у Марусі Гірой.

Голос Гіроя був низький і оксамитовий.

— Ага! — відказала Маруся.

— А на яку смертельну хворобу вона хвора?

— На свинячий грип. Не боїшся заразитися?

— Я? Ні! Я не панікер!

Коли Аврора зайшла в кухню, Гірой з інтересом на неї подивився. Аврора з інтересом подивилася на Гіроя.

«Мій клієнт!» — оцінила його Аврора.