read-books.club » Наука, Освіта » Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації? 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?" автора Микола Іванович Сенченко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 33
Перейти на сторінку:
історик Центрального розвідувального управління (ЦРУ) Джеральд Хейнс пише, що СІЛА використовували Бразилію як “експериментальний майданчик для сучасних наукових методів індустріального розвитку, який цілковито базується на капіталізмі”. Експеримент здійснювали буцімто з найкращими намірами. Величезні прибутки отримали іноземні інвестори, але його розробники “щиро вважали”, що й народ Бразилії матиме користь. Зайве описувати, що отримали іноземні інвестори, водночас, за свідченням міжнародної ділової преси, під військовим правлінням Бразилія перетворилася в “латиноамериканського улюбленця міжнародної ділової спільноти”. За повідомленням Світового банку, дві третини населення Бразилії не мають харчування, необхідного для нормальної фізичної діяльності.

У 1989 році Хейнс описує “американську політику в Бразилії” як “надзвичайно успішну”, як “справжню американську щасливу історію”. 1989 рік був “золотим роком” з точки зору бізнесу, з потрійними прибутками порівняно з 1988 роком, тоді як зарплата в промисловості — і до того одна з найнижчих у світі — знизилася на 20 відсотків. Відтак “Звіти ООН з розвитку людства” поставили Бразилію після Албанії. Проте коли біда зачепила й багатих, “сучасні наукові методи, що базувалися на капіталізмі” (за визначенням Хейнса), враз перетворилися на докази негативної суті й атавізму соціалізму: ще одна зміна думки, коли це потрібно.

Для оцінки досягнень слід нагадати, що Бразилію вважали однією з найбагатших країн світу, країну, яку понад 50 років опікували Сполучені Штати (знову ж таки з “благородними” намірами). Ця опіка призвела до збагачення невеличкої купки колоніальної адміністрації, а переважну частину населення — до життя на межі бідності. Ось результати політики США в Бразилії.

Мексика. Нещодавно Мексику пропагували як взірець країни, що виконує правила Вашингтонського консенсусу і пропонували брати з неї приклад. І це тоді, коли заробітна плата в країні різко знижувалася, бідність зростала майже так само стрімко, як і кількість мільярдерів. Таким знайомим стало й руйнування цього міфу наприкінці 1994 року. Нині половина населення Мексики не може задовольнити своїх мінімальних потреб у їжі, а бізнесмена, що здійснює контроль за ринком кукурудзи, знайдете в переліку мексиканських мільярдерів.

США. Вашингтонський консенсус було застосовано і на його батьківщині. Для більшості американського населення прибутки постійно знижувалися протягом 15 років. Аналогічна ситуація склалася і з умовами праці. Все це відбувалося в період економічного буму. Нерівність у США досягла небувалих за останні 75 років масштабів. У США — найвищий рівень дитячої смертності серед розвинених країн. Прибутки залишаються вражаючими, але є одна сфера, за визнанням провідного ділового щомісячника “Бізнес уїк”, “де глобальні компанії розвивалися мало: виплати за платіжними відомостями”. Навіть у США відбулася трансформація суспільства й повне поневолення праці капіталом протягом останніх 20 років. Національні інвестори здійснюють контроль за 92 відсотками американського фондового ринку, при цьому 85 відсотків цінних паперів належить шести відсоткам інвесторів. За таких умов зростання вартості американських акцій збагачує насамперед багатіїв. Тому й не дивно, що один відсоток найбагатших громадян США контролює 40,5 відсотка національного багатства країни й привласнює 19,4 відсотка щорічного національного доходу.

Серед найпекучіших проблем Америки є насильство. За останні 40 років кількість злочинів із застосуванням сили збільшилася майже втричі. В 1999 році правоохоронні органи США виконали 14 млн арештів, у тому числі за злочини із застосуванням насильства — 644770. 17 відсотків заарештованих — підлітки, які не досягли 18 років; ще 28 відсотків — молоді люди віком 18-24 роки. Триста із кожних 100 тисяч підлітків віком від 10 до 17 років заарештовані за вбивства, зґвалтування, грабіжництво та інші злочини[2].

Росія. Із документів для внутрішнього користування відомо: до 60-х років XX ст. західні лідери боялися, що економічне зростання СРСР надихатиме “радикальний націоналізм” в інших країнах. Попри страшні руйнації часів Другої світової війни радянська система зуміла стати на рейки індустріалізації. Вона утворювала “другий світ”, а не частину третього (так було до 1989 року). Так визначали проблему комунізму дослідники з престижних аналітичних центрів СІЛА. Для “захисту благополуччя світової капіталістичної системи”, якій загрожували соціальні зміни в “обслуговуючих” регіонах, до СРСР було застосовано неоліберальну політику, або Вашингтонський консенсус. У роки реформ країна за рівнем соціально-економічного розвитку була відкинута назад на десятки років, а за окремими показниками — в дореволюційний період. Ніколи, навіть після гітлерівського нашестя, не спостерігалося такого падіння рівня виробництва майже в усіх галузях економіки Росії. Водночас у Росії є ціла плеяда мільярдерів і мільйонерів. Починаючи з 1992 року смертність у Росії переважила народжуваність. За час соціально-політичних реформ смертність виросла більше ніж у 1,5 раза. Протягом 1992-1994 років у Росії щорічно вмирало й гинуло в середньому 1 млн 600 тис. чоловік. Загалом тривалість життя за останні 10 років зменшилася з 70 до 64,2 року, а середня тривалість життя чоловіків становить 57-58 років.

Можна навести ще безліч прикладів застосування Вашингтонського консенсусу до різних країн світу з аналогічними наслідками.

2.7. “Дарунки” неолібералізму слов’янському світові

Аналогічна ситуація виникла сьогодні і в країнах колишньої соціалістичної співдружності. На рубежі третього тисячоліття слов’янський світ опинився в найнижчій точці свого розвитку. Ще ніколи в історії слов’янські народи не були настільки віддалені один від одного. Роз’єднання слов’янських держав призвело до розриву налагоджених торговельно-економічних і виробничих зв’язків, які десятиріччями складалися після Другої світової війни. На рубежі століть жодна зі слов’янських країн не досягла рівня 1989 року, коли починалися процеси розпаду й відторгнення.

За найновішими даними ООН, що охоплюють період до 1995 року, на слов’янські країни припадало лише 2,2 %, або 624,4 млрд дол., світового виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП), який загалом сягає 28383 млрд дол. Населення слов’янських країн становило 295,6 млн, або 5,2 % від усього населення світу. Зіставлення цих даних свідчить про низьку суспільну продуктивність праці в слов’янському світі.

1995 року середньослов’янський рівень ВВП на душу населення становив 2112 дол., а середній західноєвропейський рівень — 23152 дол. Це означає, що на рубежі двох тисячоліть матеріальне становище середньостатистичного слов’янина в 10 разів гірше, ніж середнього західноєвропейця.

Серед слов’янських країн спостерігаємо таку картину ВВП на душу

1 ... 13 14 15 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"