Читати книгу - "Пригоди Пелле Безхвостого"

Саме тієї миті Пелле придумав, як йому здалося, влучну відповідь.

— Але ж не всі вміють гасити пожежу! — крикнув він услід Монсові. — Веселого Різдва!

* * *

Монс подався прямісінько до старої повітки у дворі провулку Гірського Хребта. Там він здибав Біла, Була, Фрітца та Фріду, які грали в «Кумедні родини».[6]

— Попрошу дати мені панну Полівку, — сказав Фрітц.

— Дзуськи, — відповіла Фріда. — Дай мені краще старого пана Крота.

Невдоволений Фрітц віддав їй старого пана Крота, і тоді Фріда з чотирьох карт склала родину Кротів. Ще й задоволено хихикнула.

Аж ось зайшов Монс.

— Той Пелле Безхвостий як не лусне від пихи, — сказав він.

Котів так зацікавила та новина, що вони вмить забулися про гру в карти. Усі, крім крихітки Фріди, що тільки й думала про родину Кротів.

— Ти його бачив? — спитав Біл.

— Ви бачилися? — спитав Біл.

— Щойно ми здибалися на Горішній Замковій вулиці, — відповів Монс. — Він щось торочив про якісь різдвяні презенти, що йому дісталися, і, як завжди, дер носа по саме нікуди. Ви й не повірите, але він досі вихваляється тим, що колись гасив пожежу. Я вже від цього просто стомився.

— Цьому треба покласти край, — сказав Біл.

— Це треба припинити, — додав Бул.

— Просто необхідно, — мовив Фрітц. — Що скажеш, Фрідо?

— Ви про юного панича Крота? — спитала мала дурепа Фріда, витаючи думками у хмарах.

— Я знаю, що робити, — сказав Монс.

— Що? — спитав Біл.

— Що нам робити? — спитав Бул.

— Влаштуємо новорічний бенкет, — відповів Монс. — І запросимо туди Пелле.

— Й подряпаємо його, — сказав Фрітц.

— Ні, ми будемо привітні, — сказав Монс. — Він хвалився своїми різдвяними презентами, а ми роздаватимемо новорічні презенти. І йому дістанеться таке, що він ладен буде провалитися від сорому крізь землю!

— А що? — спитали Біл, Бул і Фрітц.

— Поки що не скажу. — сказав Монс. — Але обіцяю вам одне: ми візьмемо його на глузи.

— Чудово, — сказав Біл.

— Прекрасно, — докинув Бул.

— Здорово, — додав Фрітц. — Що скажеш, Фрідо?

— Ви говорите про стару пані Кротиху? — спитала Фріда.

Двадцять перший розділ

Перший день Нового року

Через кілька днів, якраз напередодні Нового року, Пелле й Монс знов зустрілися на вулиці.

«Що це з Монсом таке? — здивувався Пелле. — Сьогодні в нього надто привітний вигляд».

А й справді, здавалось, начебто Монс нічого поганого не замишляв.

— Вибач, Пелле, цими днями, коли ми бачились востаннє, я на тебе трохи гнівався, — сказав Монс.

— Пусте, — відповів Пелле. — Видно, і я поводився не дуже мудро. Але я охоче тобі вибачаю.

— Ну й добре, — зрадів Монс. — А ще я збирався тебе спитати, чи не хотілось би тобі побувати на нашому новорічному бенкеті, який ми влаштовуємо в перший день Нового року у великій повітці у провулку Гірського Хребта? Передбачається смачна святкова вечеря, а потім роздаватимемо новорічні презенти.

— Мабуть, буде весело, — сказав Пелле. — Тільки чи не пхнете ви мене в озеро?

Монс засміявся й відповів:

— Ти ж знаєш, що в повітці немає ніякого озера.

— Ну звісно, який же я дурний, — сказав Пелле й знічено усміхнувся. — Дякую, тоді я прийду. Коли, ти казав, то буде?

— О шостій годині, — відповів Монс. — Можна не перевдягатися в святкове.

І страшенно вдоволений Монс подався своєю дорогою. Як же легко того Пелле обдурити!

* * *

У перший день Нового року в повітці в провулку Гірського Хребта зібралася тьма-тьмуща котів. Окрім Монса, Біла, Була, Фрітца та Фріди, яких ти вже знаєш, туди набилося багато інших котів, досі Пелле незнайомих. Був там Клас-Здоровань і Клас-Малюк, Рікард із Рікомберга, дві жваві сестриці Гільда та Гульда і гість здалеку — Мурре зі Скугстібле, що прибув до міста перевідати родичів.

Свято вдалося на славу. Мурре зі Скугстібле оповідав бувальщини свого хліва, які, може, й не були дуже веселі, та сам Мурре сміявся так щиро, що змушував і решту котів заливатися реготом. Клас-Здоровань показував фокуси, а Гільда та Гульда до упаду вигецували в танці.

Та ось настав великий момент вручення новорічних презентів. Їх поважно роздавав Монс. Фрітцові дісталася чашка на молоко, а Фріді льодянець, якого вона відразу ж заходилася лизати.

І ось дійшла черга до Пелле. Монс вручив йому невеличку скриньку. Коти обступили Пелле, щоб не прогавити, як він її відкриватиме.

У скриньці лежала медаль! Потворна, незграбна, ще й з написом: «ДЛЯ ПИХАТИХ КОТІВ».

— Ми ж усі знаємо, як Пелле Безхвостий захоплюється медалями, — вигукнув Монс. — Тож тепер він отримав ту медаль, яка личить йому найдужче. Пані та панове! На передньому боці медалі написано: «ДЛЯ ПИХАТИХ КОТІВ», а на звороті стоїть такий напис, який дехто з котів повинен зарубати собі на носі. Там написано: «ХВІСТ — НАЙБІЛЬША ОКРАСА КОТА».

Йой, коти аж полягали зо сміху! Мурре зі Скугстібле так реготав, що звалився зі стільця, обома лапами вхопившись за живіт. Фрітц і Фріда на радощах заходилися перевертатись. Для них це була найвеселіша забава в світі.

— Ану ж повісимо медаль на пихатого Пелле, — сказав Монс. — Та що це?.. Де він?.. Пелле зник!

Поки всі веселились, ніхто й не помітив, що Пелле дав драпака. По дорозі додому його душили сльози. «І чого вони на мене так в’їлися? — зітхнув він. — Наче я винен, що не маю хвоста».

Та попри все ті прикрощі перший день Нового року для Пелле закінчився гарно. Коли він повернувся додому, його спершу висварили за те, що, не спитавши дозволу, запізно чкурнув гуляти. Але потім Біргітта посадовила Пелле на п’єдестал, а її тато підійшов до них із якимось футлярчиком і відкрив його. Усередині той футлярчик був обшитий оксамитом. А на тому червоному оксамиті блищала красивенна медаль. На ній було написано не «ДЛЯ ПИХАТИХ КОТІВ», а «ЗА ВИДАТНІ ЗАСЛУГИ». Біргіттин тато попросив слова й мовив:

— Любий Пелле, на нашу думку, в перший день Нового року ми повинні нагородити тебе новою медаллю замість тієї давньої, що ти загубив. Бо ти котик тямущий, медаль заслужив і будеш її мати. Ця медаль ще краща за попередню, за ту, що в тебе була. Однак я раджу тобі носити її в особливих випадках. Скажімо, на звані обіди чи на весілля. У будні нехай вона висить на стіні біля твого кошика. А тепер хором скажемо нашому Пелле: «СЛАВА! Нехай живе Пелле!»

Ти ба, от