Читати книгу - "Українська Національна Армія. Матеріяли до історії"

кіл, щоб українці вступили до Комітету визволення народів Росії, очолюваного російським генералом Андрієм Власовим, були причиною протягання. Ніхто в той час не хотів брати відповідальности й очолити пропонований німецьким урядом Український Національний Комітет та взятися за творення Української Національної Армії з тих українських частин, які були в німецьких збройних силах. Очевидно, основою УНА мала стати дивізія, яка вже мала назву «Українська ч.І».

Тоді погодився очолити УНК і стати командувачем УНА генерал Павло Шандрук. За це йому належиться особливе визнання. Президент Андрій Лівицький підвищив його до генерала-хорунжого, щоб зрівняти його ступінь з рангом генерала Власова.

Взагалі уряд УНР в екзилі позитивно поставився до творення дивізії, маючи на меті творення українських національних збройних сил. Президент Лівицький доручив кол. старшинам Армії УНР голоситися до дивізії. Вони виконали цей обов'язок, і багато заплатило своїм життям, між ними відомий майор Микола Палієнко, котрий загинув у боях під Бродами.

Генерал Шандрук почав організовувати свій штаб. Заприсягли на вірність українському народові частини під командою полк. Дяченка в Німеку під Берліном, які стали ядром 2-ої дивізії УНА.

Приїхавши до дивізії, яка в той час була на фронті в Австрії під Фельдбахом, ген. Шандрук поробив заходи для перебрання її командування й переходу в 1-шу дивізію Української Національної Армії. (Офіційно назва була «1-ша Українська дивізія Української Національної Армії». На таку назву склалося дві причини. По-перше, дивізія носила німецьку офіційну назву «українська ч. 1», і, по-друге, як пояснював ген. Шандрук, в той час існувала можливість, що вже створеній УНА схочуть підпорядкуватися дивізії інших народів, що були в німецьких збройних силах, наприклад, білорусів — тоді були б в УНА 1 -ша українська дивізія і 1-ша білоруська дивізія). Першим кроком у цьому напрямі було заприсяження вояків дивізії на вірність Україні, що відбулося 24 квітня 1945 року. У цій урочистості взяли участь цілий 30-й полк, що стояв у запасі поза фронтовою лінією під Фельдбахом, та вояки-представники з усіх частин і підрозділів дивізії. Ген. Шандрук теж привіз із собою відзнаки-тризубці на кашкети. Під його наглядом опрацьовано довше розпорядження про повну «українізацію» дивізії, тобто відхід з неї німецького персоналу, котрий на той час становив 11 % її складу. На нового командира дивізії намічено генерала Михайла Крата, полковника царської російської армії і Армії УНР, який під час Першого зимового походу виконував обов'язки начальника штабу Запорозької дивізії. До повного підпорядкування дивізії УНАрмії не дійшло, бо настала капітуляція.

Факт, що українські ветерани визвольних змагань і молоді вояки, що пішли їхнім шляхом, на їхній заклик, до дивізії добитися своєї мети — творення Української Національної Армії, — не повинні забувати українські історики й дослідники. Бо які кращі альтернативи існували в той тяжкий для українського народу час? Методи для осягнення наміченої мети бувають різні, і ніхто наперед не знає, котрі принесуть успіх.

Богдан Бора

ВІРНІСТЬ

Тобі, Вітчизно, ми покірні,

Тобі любов заприсягли,

Тобі повіки будем вірні

 В добрі і серед хвищ пурги.

Тебе післала Божа воля

Між Схід і Захід, де терни,

Де йдуть розпуття Гуляйполя,

Де тирсу топчуть тарпани.

Переживем усі злигодні

І чорні тучі лихоліть,

Бо за тобою Крути й Кодні,

І дух нескорених століть.

Бо ти душа і плоть народу,

Боти його пролита кров;

На грані Сходу і Заходу —

Свободи й Правди хоругов.

Мирослав Малецький

РОКОВИНИ ОДНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОДИНИЦІ

За свій рідний край,

За стрілецький звичай,

За волю України!

 

ова про 1-шу Українську дивізію («Галичина») Української Національної Армії. Відмічаючи золотий ювілей її створення, не одному з її учасників, сучасників та зацікавлених історією насувалися питання: чи потрібно було її організувати? Яку, й чи взагалі відігравала вона роль у боротьбі за самостійність України? Яке її місце в історії українського війська?

Питання дивізії тепер зактивізувалося, особливо у відродженій Українській державі. В радянській дійсності небагато про неї знали. Українську історію там фальшували, перекручували, а то й промовчували, а за саму прихильну згадку про дивізію кримінально карали. Часами вона була «білою плямою» в історії, і тоді про неї глухо мовчали; а часами, зокрема в останніх роках совєтської імперії, вона стала «чорною плямою», в якій офіційна пропаганда бачила все «глобальне зло» та змальовувала її як непримиренного «ворога народу».

Час проминає скоро. Від дня створення дивізії проминули десятиліття — це досить, щоб глянути на ту подію з історичної перспективи. Документів та писаних матеріалів не бракує. Саме ствердження факту без дослідження поодиноких умов — це як фраза, вибрана з контексту, не вистачає навіть на одновимірну оцінку. Тим часом питання дивізії складне. Його треба розглядати з аспектів — політичного, мілітарного і морального.

Найперше з точки зору політики. В історії не раз натрапляється на політичну концепцію, яку часом називають «леґіоновою». Розуміють її як активну участь поневоленого народу в чужих арміях проти спільного ворога. Відносини між ними, включно із ступенем залежности «легіонерів» від «спонсоруючої» армії, регулюються домовленнями. Про правильність концепції свідчить політичний успіх. Наприклад, польські легіони Юзефа Пілсудського значною мірою причинилися до постання Польської держави в 1918 році, а в XIX столітті інший командир польських легіонів — Домбровський — знайшов місце в польському національному гимні. Свій легіон мали євреї в британській армії, а також українські січові стрільці не були без впливу на події в Україні, зокрема тоді, коли фронти воюючих сторін заломлювалися.

Друга світова війна тоді ввійшла у четвертий рік. Донедавна переможні німецькі армії почали натрапляти на більший спротив та частіше зазнавали дошкульних ударів на всіх фронтах. Території, окуповані німцями, не зважаючи на збільшений терор супроти місцевого населення, щоразу явніше опановували дії підпільних патріотичних організацій. Для критичного аналітика тодішніх подій шанси перемоги для «держав осі» виглядали поза межами правдоподібного.

Саме в той час, у квітні 1943 року, деякі німецькі кола, на чолі з губернатором Галичини Вехтером, почали організовувати дивізію з українців. Український Центральний Комітет та ветерани визвольної боротьби Першої світової війни підтримали ту ініціативу. В 1940-х роках на західноукраїнських землях серед суспільства відродилася та дозріла думка, що дальша боротьба за українську державність вимагає організованої і добре