Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Коли надії вже не було, Мірандау згадав про свою куму дону Флор. Він іще жодного разу не звертався до неї з проханням позичити грошей на гру, лише кілька разів позичав на лікування дітей і на ремонт даху, коли власник будинку відмовився лагодити його власним коштом, демонструючи таким чином свою дріб’язкову й бездушну натуру:

— Дах тече? На дітей, кажете, крапає? Як на мене, сеу Мірандау, то нехай капає хоч на кого. Нехай навіть усіх заллє й стеля обвалиться, що мені до того? Кажете, що то мій дім? То мушу вас розчарувати: тепер усе винятково на вашій відповідальності, тому подбайте про себе самі, любий друже. Я вже більше шести років і копійки від вас не отримую, уже й забув, якого кольору ті ваші гроші…

А що як він перетнеться з доктором Теодоро? Після весілля куми Мірандау тільки раз відвідав її, не бажаючи докучати своєю присутністю фармацевту, якому, напевно, неприємно було бачити Мірандау, адже він надто нагадував Гульвісу, не ззовні, звісно, — один білявий, інший чорнявий — а з морального, чи як дехто сказав би, з аморального боку.

Але того вечора Мірандау не мав іншого виходу: якщо він не потурбує куму, від гри сьогодні доведеться відмовитися.

— Погляньте лише, хто до нас завітав… — сказала дона Жіза доні Флор, коли вони обидві сиділи на стільцях при дорозі.

«Господи милосердний, невже він і Мірандау показався?» — злякалася дона Флор, помітивши поруч із кумом голісінького Гульвісу (уже без похабної докторової сорочки).

Але Мірандау, на щастя, не бачив Гульвісу. Привітавшись із доною Флор та доною Жізою, він поцікавився, як почувається доктор.

— Чудово, дякую. Він на засіданні Спільноти Фармацевтів…

— А я і гадки не мав, що ти сама вдома… — зауважив Гульвіса, але його почула тільки дона Флор, яка ніяк на це не відреагувала.

Дона Жіза посиділа ще трохи і попрощалася, пояснивши, що їй іще купу домашніх завдань з англійської перевіряти. Мірандау сів на звільнене місце:

— Кумонько, даруйте, що змушений турбувати вас, але тут така справа делікатна, словом, мені зараз дуже потрібні…

— Усі здорові?

Мірандау вже мало був не бовкнув, що в сина піднялася температура, і йому потрібно викликати лікаря й придбати необхідні ліки. Але навіщо марно хвилювати куму, якщо вона і так дасть грошей?

— Так, кумонько, у нас усі здорові… Мені потрібно для гри…

— Дякувати Богу, куме.

Аж раптом Мірандау наважився в усьому їй зізнатися:

— …я тут… почув його голос, так чітко і виразно, наче він стоїть поруч, кумонько. Він велів мені обов’язково зіграти і неодмінно саме сьогодні.

Дона Флор дивилася на Гульвісу, який сидів собі на підвіконні в тьмяних променях втомленого вечірнього сонця й пристрасно та безсоромно заглядав їй у самісіньку душу. Намагалася відвести погляд, але всупереч своїй волі все одно милувалася шовковистою шкірою голого Гульвіси, його білявим волоссям, мужнім шрамом і такими манливими вустами.

— Скільки вам потрібно, куме?

— Та небагато…

Дона Флор пішла по гроші, Гульвіса подався за нею, й коли вони опинилися в спальні, схопив її в свої обійми і палко поцілував. Бідолашна дона Флор навіть зойкнути не могла через кума, який чекав за дверима. Що більше опору вона чинила, то рясніше він вкривав цілунками її щоки.

— Ох, Гульвісо… — врешті вихопилось у неї, й дона Флор уже сама, геть утративши сором, підставила вуста.

Вони кинулися до ліжка, і Гульвісині спритні вправні руки спрагло звільняли її від одягу. Якби не кумові кроки в сусідній кімнаті, то віддалась би йому дона Флор сповна, віддала б усю себе саме цієї миті, миті, коли і не згадала б, що вона порядна жінка та вірна дружина… Та вона змогла опанувати себе і взяти ситуацію під контроль; рішуче стулила ноги і випручалася з його обіймів.

— Ти геть збожеволів! Там ж твій кум…

— Тут його немає..

— Йому ж усе чути… Облиш мене, безсоромнику!

Дона Флор підправила зачіску, обсмикнула сукню й вийшла зі спальні. У вітальні на неї чекав Мірандау зі склянкою води в руках, і вона простягнула йому зім’яту в спітнілій долоні купюру.

— Кумонько, не знаю, як вам і дякувати. Але, вірите, якщо я сьогодні не виграю, то не виграю, мабуть, вже ніколи, чесно кажу, таке враження, ніби кум десь поруч і він прихилить до мене удачу.

Уже в дверях Мірандау розсміявся й зізнався їй:

— Тільки от він хоче, щоб я ставив на сімнадцять, але нема дурних, я поставлю на три і тридцять два. Я ще не збожеволів! Якось, кумо, я ставив на тридцять два чотири рази поспіль і всі чотири рази зривав банк. Уявляєте?

— От ідіот!

— От зараз ви чули, кума? Чули, що він сказав? Це ж був його голос?! Скажіть же мені…

Дона Флор, у якої тремтіли ноги, серце вискакувало з грудей, і на вустах пломенів Гульвісин цілунок, лише стиха промовила:

— Не звертайте уваги, куме, іноді він і зі мною отак розмовляє…

Мірандау пропустив її слова повз вуха. Того дня все йшло шкереберть, і безглуздо було шукати пояснень довколишнім подіям. Та й вечір опустився якось несподівано, здавалося, ніби просто вимкнули світло надворі й вулицею розлилася темна зоряна ніч. Годинник Мірандау нагадував, що варто поквапитися.

— Бувайте, кумонько, завтра поверну вам гроші…

— Та не треба, куме. От як виграєте, купите від мене цукерок дітям… — Помовчавши, дона Флор додала: — І від кума…

Аж раптом на її щоці знову зацвів Гульвісин цілунок, ніжний і лагідний, мов подих вечірнього бризу.

— На добраніч, кохана… Вночі я прийду і неодмінно витягну тебе з ліжка… Тож чекай на мене, люба… Обов’язково чекай…

13

ЦЬОГО СУБОТНЬОГО ВЕЧОРА ГРАЛЬНІ ЗАЛИ БУЛИ ВЩЕРТЬ ПЕРЕПОВНЕНІ, ЛУНАЛИ ОРКЕСТРИ, танцювали пари, а Мірандау впізнав аргентинця Бернабо з доною Ненсі. У касі він обміняв на фішки сто мільрейсів, що дала йому кума, дві дрібніші поклав у кишеню «поставлю їх потім на Гульвісине „17“» А решту розділив порівну: половина, щоб поставити на «3», інші для ставки на «32».

Підійшовши до столу, Мірандау всміхнувся круп’є Лоуренсо Мау-де-Ваці, своєму знайомому, і впевнено кинув одну фішку на «3», а іншу на «32». І вони обидві впали на «17» саме перед тим, як Лоуренсо оголосив гру.

Виграло, звісно ж, «17». І так тривало весь вечір, аж доки опівночі, пояснивши це несправністю рулетки, Пеланкі Моулас наказав припинити гру.

14

У ЗАТИШНІЙ КВАРТИРІ ЗУЛМІРИ, ПРИПАВШИ ДО ЇЇ РОЗКІШНИХ ГРУДЕЙ, Пеланкі Моулас слухав звіт професора Максимо Салеса про те, що найретельніший огляд столу рулетки на очах у всіх присутніх не виявив ані найменшого дефекту, як і жодного натяку