Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Чорт, чорт! - жінка знесилено жбурнула телефон на ліжко і вчепилася крижаними пальцями у волосся. Що тепер буде? Епізоди з імовірним результатом подій проносилися перед очима, немов карусель в парку. Цього Віктор точно не спустить їй з рук. Та й батько. Господи, що буде з ним, коли він побачить? Скільки ганьби обрушиться на їхню родину. Коли живеш тихо в своїй спокійній родині і вузькому оточенні, тобі не загрожує засудження мільйонів. Погляди, мерзенний шепіт в спину. Та Свіридова тепер рознесуть в пух і прах за те, як повелася з ним його ж дружина. А Лексі… серце дівчини стислося. Адже і дівчинці доведеться не солодко. Хоч вона ще маленька, але її теж зачепить рикошетом останньої новини. Цього допустити Настя не могла. Через свої почуття, які не вийшло тримати в узді, постраждає вся родина. Можна тільки уявити, скільки шуму вже встигла наробити непідтверджена інформація, а що ж буде, якщо все ж комусь вдасться знайти докази?

Настя схопила телефон і, міцно стиснувши його в долоні, повільно видихнула. Тільки він міг знати, де живе Рома, і його це стосується як нікого іншого, тому і вибиратися з лайна доведеться разом. Натиснула на контакт. Стас підняв трубку відразу.

- Ти вже бачила, - констатація факту, не питання.

- Так. За годину буду в тебе.

- Я заїду.

- Ні, не треба. Твоя машина біля мого будинку буде виглядати занадто дивно. Я приїду.

Скинула виклик, швидко одяглася та сіла в машину і поїхала. Благо Віктор полетів рано вранці. Зустріч з ним зараз далася би дуже важко.

Дівчина їхала, раз у раз поглядаючи в дзеркало заднього виду. Їй здавалося, що за нею тепер зобов'язані стежити і шукати будь-якого підтвердження їхнього зв'язку.

З вереском в'їхала в підземний гараж, піднялася на ліфті на потрібний поверх і, перемагаючи внутрішнє тремтіння, подзвонила в двері. Як давно вона не була тут? Непрохані спогади підняли противні голови, підсовуючи картинки, коли вони тут в коридорі, на цьому самому місці, цілувалися, не в змозі дочекатися хвилини, щоб зайти до квартири. Стас притискав її до стіни, жадібними руками блукаючи по шкірі і втискаючись в спрагле тіло з усією сили. Настя тремтіла в його руках, сходячи з розуму.

Серце защеміло, не в силах впоратися з емоціями, але Настя проковтнула ком з натовпу спогадів. Це було в минулому житті. Після неї він, напевно, вже сотні інших так само перетискав на цьому місці. Навіщо доля так знущається над нею? Знову і знову зіштовхуючи їх лобами і підсовуючи зустрічі, після яких жінці доводиться збирати себе по частинах і гадати, що означають його незрозумілі дії. Вона до цих пір не зрозуміла, навіщо Стас поцілував її. Так само, як і вона піддалася хвилі натовпу спогадів? Захотів потішити власне его? А вона ще й відповіла, жалюгідна ідіотка. Лише боротись з собою і його натиском не знайшла сили. Виявляється, незважаючи на ненависть до хлопця, глибоко всередині вона все ще пам'ятала як це - любити його ...

Замок клацнув, і двері відчинилися. Стас в шкіряній куртці і чорних штанях вже взутий вийшов з квартири і кинув на неї швидкий погляд. Настя посунулася.

- Нам потрібно до Роми, - закрив двері.

- Дякую, я і не здогадалася, - Стас не зрозумів її сарказму.

Ляснув долонею по кнопці виклику ліфта. Той, дзвякнувши, відкрив перед ними двері. Увійшли всередину. Настя стала в декількох кроках від Стаса. Навіть дихати одним повітрям було складно.

- Мені шкода, що ти бачила цей знімок, - раптом сказав, повертаючи на неї голову. Настя тільки зараз помітила злість в карих очах.

- Пффф. - фиркнула, примружившись. Шкода йому. Брехун чортів. - Не треба брехати. Тобі взагалі все одно.

Стасу дійсно було все одно. Стосовно того, яку роль зіграє стаття в його житті. Йому втрачати нема чого. Того, що він вже заробив, вистачить на безхмарне існування добрий десяток років, це якщо не економити. Та й чоловікам подібні помилки прощаються швидше, ніж жінкам. Світ звик, що чоловік апріорі кабель. Їхні помилки сприймаються простіше. Жінкам складніше. Слабку стать з давніх часів оспівували, підносячи до рангу берегинь, і якщо жінка хоча б раз оступається, це потім згадується все життя. І немає виправдання, що сталася зрада під впливом алкоголю. Чоловікам таке прокатує на раз - два, жінкам ніколи. Стас сьогодні, коли статтю вранці побачив, трохи ноутбук не розбив від люті. І хоч обличчя Насті впізнати на знімку дуже складно, тому що він ретельно розмитий, така пляма на репутації змиється не скоро.

- На моїй поїдемо, - підійшов до машини, коли вони спустилися в гараж, і зняв сигналізацію.

- Кожен на своїй, - відповіла Настя, обходячи спорткар і прямуючи до своєї тойоті. Стас за лікоть її схопив.

- Поїдемо на моїй! - щось в його очах і запеклому обличчі не дозволило ослухатися. Настя вирвала руку і, повернувшись назад, сіла на пасажирське сидіння.

Автомобіль засвестів покришками та виїхав на магістраль. Оскаженілі краплі стікали по склу. Тиша була приголомшуючою. Настя чула його дихання, як своє. Стас курив, відкривши зі свого боку вікно і безперервно дивлячись на дорогу. Пальці міцно стискають кермо, однією рукою викручуючи його на поворотах. Ідеальний скульптурний профіль напружений, гладкопоголена шкіра натягнута на квадратних вилицях. Цікаво, що його так розлютило? Минулого разу він наплював на фотографії. З чого раптом така тиха лють сьогодні?

Настя потягнулася до пачки сигарет, що валялася на коробці передач. Стас якраз в цю хвилину опустив руку, щоб перейти на п'яту швидкість. Їх обох мов струмом вдарило, коли пальці випадково зустрілися. Він різко очі вниз перевів, на частку секунди втрачаючи управління і зачіпаючи ліктем кермо. Машина звернула вправо. У Насті серце до горла злетіло, коли її до скла притиснуло. Автомобіль, що їхав поруч теж вправо повело, і водій гнівно засигналив. Стас виматюкався, викидаючи сигарету та хапаючи кермо і вирівняв авто.