Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Дув південно-західний вітер, спочатку дуже свіжий, тобто зі швидкістю п’ятнадцяти метрів за секунду, потім до трьох годин дня швидкість його досягла двадцяти п’яти метрів за секунду. Коротше, починався шторм.

Непохитно витримуючи пориви бурхливого вітру, капітан Немо стояв на палубі. Він прив’язав себе в поясі до борту, щоб його не змили скажеш хвилі. Піднявшись на палубу і прив’язавши себе, я споглядав то бурю, то цю, ні з ким не зрівняну людину, що прийняла виклик шаленої стихії.

Великі жмути хмар неслися над самим морем, мішаючись з його бурхливими хвилями; я вже не бачив тих дрібних проміжних валів, які утворюються в провалах між високими валами, нічого, крім довгих чорних хвиль, таких компактних, що навіть їхні гребені не дробилися. Висота їх усе збільшувалася. Вони зіштовхувалися одна з одною. «Наутілус» то лягав на бік, то дибився, то моторошно бовтався в кільовій хитавиці.

До п’ятої години вибухнула злива, але вона не заспокоїла ні сили вітру, ні бушування моря. Ураган нісся зі швидкістю сорока п’яти метрів за секунду, або сорока льє за годину. Досягаючи такої сили, він руйнує будинки, зносить дахи, рве залізні ґрати і зрушує з місця двадцятичотирифунтові гармати. Проте навіть в умовах такого урагану «Наутілус» виправдовував слова одного ученого інженера: «Немає такого добре сконструйованого судна, що не могло б протистояти морю». «Наутілус» не був скелею, що її могли б зруйнувати хвилі; він був сталевим веретеном, слухняним, рухливим, без щогл і без оснащення і тому з безкарною зухвалістю протистояв їхній люті.

Я уважно спостерігав за величезними валами. Вони доходили до п’ятнадцяти метрів заввишки і ста п’ятдесятьох — ста сімдесятьох метрів довжини, а швидкість їхнього поширення, рівна половині швидкості вітру, досягала п’ятнадцяти метрів за секунду. Чим глибшим було море, тим вищими ставали хвилі. І тут я зрозумів особливу роль хвиль, що захоплюють повітря і нагнітають його в морську глибину, вносячи в неї джерело життя у вигляді кисню. Виняткова, але вже обчислена сила їхнього тиску може доходити до трьох тисяч кілограмів на квадратний фут, коли вони обрушуються на яку-небудь поверхню. Коло Гебридських островів морські хвилі такої ж сили зрушили з місця камінь вагою у вісімдесят чотири тисячі фунтів. А під час бурі 23 грудня 1864 року такі ж вали, зруйнувавши в Японії частину міста Ієдо, кинулися на схід зі швидкістю семисот кілометрів за годину й у той же самий день розбилися об береги Північної Америки.

До ночі буря розгулялася ще більше. Так само, як під час циклону 1860 року коло островів Згоди, барометр упав до 710 міліметрів. У сутінках я помітив на обрії корабель, що ледве боровся з бурею. Він дрейфував під слабкою парою, щоб тільки триматися на хвилях. Імовірно, це був пароплав, що курсує на лінії Нью-Йорк — Ліверпуль або Гавр. Незабаром він сховався в темряві.

О десятій годині вечора небо палало. Усе навколо було пронизано блискавками. Я був не в змозі переносити той блиск, а капітан Немо дивився широко розплющеними очима, наче вбираючи в себе саму душу бурі. Гуркіт хвиль, що розбивалися, виття вітру, гуркіт грому створювали непередавану какофонію. Вітер мчав з однієї точки обрію, до іншої; вирвавшись зі сходу, циклон, обійшовши північ, захід, південь, повертався знову на схід, навперейми напрямку циркулюючих бур на Південній півкулі.

Ну і Гольфстрім! Він виправдав свою назву — короля бур! Він був творець усіх цих страшних циклонів, унаслідок різниці температур його плинів і шарів повітря, що лежать над його поверхнею.

До водяної зливи приєдналася злива блискавок. Водяні краплі перетворювалися у світні зблиски. Можна було подумати, що капітан Немо шукав для себе гідної смерті і хотів, щоб його убила блискавка. Серед жахливої кільової хитавиці «Наутілус» нерідко здіймав догори сталевий бивень, як вістря громовідводу, і кілька разів я бачив, як із нього летіли іскри.

Знесилившись, зовсім розбитий, я наліг на кришку люка, відкрив її і зійшов у салон. У цей час буря досягла межі своєї сили. Усередині «Наутілуса» не можна було триматися на ногах.

Близько півночі повернувся і капітан Немо. Я чув, як помалу наповнювалися резервуари, і «Наутілус» тихо опустився нижче поверхні води. Крізь відкриті вікна я бачив великих зляканих риб, що пливли, як примари, у воді, що світилася від спалахів блискавок. «Наутілус» продовжував опускатися. Я припускав, що на глибині п’ятнадцяти метрів він знайде затишок. Ні, занадто сильно розбушувалися верхні шари. Треба було шукати спокою ще нижче й опуститися в надра моря на п’ятдесят метрів.

Який панував тут мир, спокій, який затишок! Хто міг би тут сказати, що там нагорі шаленіє грізний ураган!

Силою бурі нас відкинуло до сходу. Зникла будь-яка надія утекти на береги штату Нью-Йорк або ріки Св. Лаврентія. Бідолаха Нед з розпачу усамітнився, як капітан Немо, але я і Консель не розставалися.

Я вже сказав, що «Наутілус» ухилився на схід. Точніше сказати — на північний схід. Протягом кількох днів, то піднімаючись на поверхню, то опускаючись в глибину, «Наутілус» блукав океаном серед туманів, яких так бояться мореплавці. Головною причиною цих туманів є танення льодів, що