Читати книгу - "20 000 льє під водою"

підтримує велику вологість у повітрі. Скільки тут гинуло кораблів, коли вони, блукаючи в прибережних водах, марно намагалися угледіти слабкі вогні на березі! Скільки нещасть заподіював цей непроникний туман! Скільки зіткнень з підводними рифами, коли шум вітру заглушав буруни. Скільки зіткнень кораблів, попри їхні сигнальні вогні, попереджувальні свистки і тривожний дзенькіт дзвонів!

От чому дію тутешніх морів має вигляд бойовиськ, де полягли всі, переможені океаном: одні судна вже затягнуті тванню, інші, новіші, недавні, що ще блищали залізними деталями і мідними кільцями при світлі прожектора «Наутілуса». Скільки їх загинуло з усім екіпажем, із натовпами емігрантів у таких місцях, позначених статистикою, як мис Рас, протоки Беліля, бухта Св. Лаврентія! А скільки жертв занесено в цей синодик по лініях морських сполучень — пароплавів Монреальської компанії і Королівської пошти: «Сольвейг», «Ізида», «Параматта», «Угорець», «Канадець», «Англосакс», «Гумбольдт», «Сполучені Штати» — усі ці судна затонули; «Артик», «Ліонець» — потоплені при зіткненні; «Президент», «Пасифік», «Місто Глазго» — загинули з невідомих причин; і от серед таких похмурих останків плив «Наутілус», начебто роблячи огляд мерцям.

П’ятнадцятого травня ми опинилися коло південного краю Ньюфаундлендської мілини. Вона утворилася від морських наносів, сили-силенної органічних залишків, занесених і з екватора Гольфстрімом, і з Північного полюса холодною протитечією, що проходить коло північноамериканських берегів. Тут зібралися і валуни льодовикового періоду, затягнені крижаними торосами. Тут утворилися величезні цвинтарі риб, зоофітів і молюсків, що гинули в незліченній кількості.

Глибина моря біля Ньюфаундлендської мілини незначна — усього кілька сот сажнів. Але на південь від неї дно моря відразу обривається глибокою западиною в три тисячі метрів глибиною. Гольфстрім тут розширюється. Води його розтікаються в ціле море, але зате його швидкість і температура падають.

Серед риб, зляканих приходом «Наутілуса», назву: пінагора завдовжки в один метр, з чорнуватою спиною і жовтим черевом, що дає своїм одноплемінникам поганий приклад подружньої вірності; потім великі хюпернаки, рід смарагдових мурен, чудові на смак; великоокі карраки з головою, схожою на собачу; живородні блениїди, схожі на змій; колбневі бульроти, або чорні піскарі, величиною в двадцять сантиметрів; довгохвості макруруси зі сріблястим полиском, швидкохідні риби, що запливають далеко з північних морів.

У сіті потрапила одна риба, зухвала, смілива, дуже м’язиста, озброєна колючками на голові і шипами на плавцях, справжній скорпіон довжиною в два-три метри, заклятий ворог блениїд, тріскових і лососевих, — це бичок північних морів, з пухирчастим тілом бурого кольору і з червоними плавцями. Матроси з «Наутілуса» не без труда заволоділи цією істотою, що завдяки особливим зябровим кришкам охороняє свої дихальні органи від засушливої дії повітря, і може якийсь час жити поза водою.

Заношу ще для пам’яті — боскіени, маленькі рибки, що подовгу супроводжують кораблі в північних морях; оксиринхи, типові для північної частини Атлантичного океану. Переходжу до тріскових риб, головним чином до тріски, що мені удалося піймати в цих обітованих водах на щедрій Ньюфаундлендській мілині.

Можна сказати, що цей вид тріски тут, на схилах морського дна, — риба гірська, бо Ньюфаундленд не що інше, як підводна гора. Коли «Наутілус» прокладав собі дорогу крізь густі фаланги цих риб, Консель не утримався від зауваження:

— Так це і є тріска! А я думав, що тріска така ж пласка, як лиманди і камбала-сіль.

— Наївний! — вигукнув я. — Тріска буває пласкою тільки в рибному магазині, де вона лежить випотрошена і розпластана. Але у воді, жива, вона такої ж веретеноподібної форми, як султанка, і своєю формою добре пристосована для тривалого плавання.

— Охоче вірю, — відповів Консель. — Їх ціла зграя! Вони кишать, як мурашник.

— Еге, друже мій, їх було б набагато більше, якби не їхні вороги. Чи знаєш ти, скільки ікринок відкладає тільки одна самка?

— Ну, гадаю, десь так тисяч п’ятсот, — сказав Консель.

— Одинадцять мільйонів, мій друже!

— Одинадцять мільйонів! Оце вже я не можу повірити, хіба що порахую сам.

— Порахуй, Конселю. Але повір мені на слово, так буде скоріше. Французи, англійці, американці, норвежці, данчани ловлять тріску тисячами, споживають її в кількості неймовірному і невдовзі винищили б її у всіх морях, якби не її плодючість. Тільки в одній Америці й Англії п’ять тисяч кораблів і сімдесят п’ять тисяч їхнього екіпажу зайняті ловлею тріски. У середньому кожен корабель добуває сорок тисяч риб, а загалом — двадцять п’ять-мільйонів риб. Стільки ж добувається й коло берегів Норвегії.

— Добре, покладаюся на пана професора, а сам рахувати не буду, — усміхнувся Консель.

— Що?

— Одинадцять мільйонів ікринок, але дозволю собі одне зауваження.

— Яке?

— Якби з усіх ікринок виходили мальки, то для прогодування Англії, Америки і Норвегії досить було б чотирьох самок тріски.

Поки ми пливли коло дна Ньюфаундлендської мілини, я добре розглянув довгі снасті для лову тріски, на кожній снасті — двісті гачків, а кожний рибальський човен ставить такі снасті дюжинами. Снасть опускається всередину за допомогою маленького якірця, а верхній кінець її утримується на поверхні волосінню, прикріпленою до коркового поплавця. «Наутілусу» доводилося дуже вміло маневрувати в цій підводній мережі зі снастей.

Утім, «Наутілус» недовго пробув у цих часто відвідуваних прибережних водах. Він піднявся до сорок другого градуса північної широти. Це — широта Сен-Жана на Ньюфаундленді і Хертс-Контента, де знаходиться інший кінець трансатлантичного кабеля.

Замість того щоб продовжувати свій шлях на північ, «Наутілус» попрямував на схід, начебто збирався йти уздовж телеграфного плато, на якому лежить цей