Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

Хто зна, що було б, коли б не прихід сорока тисяч кіннотників ординських Виговському у поміч проти Безпалого, воєвод зі стрільцями та охочекомонних січовиків, що дало можність Чигиринському гетьманові алярмово прийти під Полтаву-печище і вчинити погром і козакам Безпалого, і стрільцям, голови яких принесли на списах Виговському його прибічники. Уцілів тоді лише царський наказний Безпалий при рештках Богунового полку, пробившись через козацький заслін, що не посмів його донищити...

На плач Безпалого та на горе цареве, у Виговського в цей час появилася ще одна козирна карта: знайшов його та приблизився до нього якийсь «волоцюга і пройдисвіт»,— було їх на Москві та було! — Акундінов, що видавав себе за царевича, а потім ненця давно вмерлого в монастирі царя Василя Шуйського. Розпущена, мабуть, Виговським чутка висіялася такими сходами, що цар і бояри не на жарт перелякалися, зробившись раптом і запобігливими, і підлесливими до самозванця, ігноруючи вчорашніх своїх ставлеників. Як же, ляхи могли знову, тепер уже разом із Виговським та ординцями, використати самозванця як підставу для походу на Москву, яка ледь тримала в покорі «своїх зрадців, ворів і єретиків» від бунту «для відновлення усправедливлень на престолі царськім». Неабияк злякали царя і перемоги наказного гетьмана, ніжинського полковника Григора Гуляницького на всій Сіверщині. Той добив прибічників Безпалого і московських щойно спечених воєвод і в Лубнах, і в Гадячі, і в інших містах та аж під самим Глуховим. Правда, трапилася щаслива нагода для царського двору зітерти осудом і покійного Пушкаря, і Безпалого, не принижуючись явно, сховавши свою ворожнечу до «самозваного» гетьмана, бо той по дурості своїй неждано-негадано прислав цареві послів з повідомленням, що з «міжусобицею в Україні покінчено», обрадувавши тим двір до крепового трауру! Цар незабарно наказав своєму послу в Чигирині викупити за будь-яку ціну самозванця Акундінова і «негайно вивести із Малорусії воєвод і стрільців для додержання Переяславського трактату», включаючи і Слобідську Русь, що своїм викітним ворохобним людом, зловживаючи пільгами і жалуваними милостями царя, відносила себе також до Гетьманщини. Не милість і доброта змусили «Божою милістю даного», а заворуха калмиків, башкирів, татар та яїцьких козаків спонукала відділити від них слобідчан. Тим же наказам було негайно повернуте уже в Курськ і військо білгородського окольничого воєводи Григора Ромодановського, що недавно виступив у похід на Сіверщину і Лівобіччя за царевим наказом. Взагалі, Білгородський полк був тоді фактично відірваний від Москви велетенським зазубнем Слобідських земель, що своїм викітним населенням відносили себе до Гетьманщини і врадувалися гетьманськими свобідно виборними сотниками, гминами і бурмистерствами, не лише в Слобідських, а й Колуго-Поліських, Закурянських, Покумських та іних осідло-викітних землях.

Та цього було ще замало у клопотах українського сполеченства, бо на виверш гетьманом Виговським були розіслані слідом «по всіх полках, сотнях, волостях, тминах, староствах, монастирях і іних розселлях слобожанських, великолузьких позосталих церквах і екзархатах аж до преподобного митрополита, старшим і меншим війська низового, середнього і верхнього, посполитствам і тому подібним» спершу описи умов нежданого мирного Польсько-Литовсько-Українського трактату, а потім і самого трактату «про повне відокремлення від Москви всіх земель українських і приєднання Українсько-Русинського князівства до Польщі — Литви як рівного між рівних на бажані часи його людності і всього обивательства...»

Підписаний трактат був з боку гетьмана Павлом Тетерею, Юрієм Немиричем, Гритором Гуляницьким «з товаришами» у Гадячі. Сказати, що він був землетрусом по всій Україні, мало! Землетрусом він був на Москві, в Ханстві та в іних державах! А головне, що датувався він минулим роком. Говорилося в ньому і про те, що «Московія підступно порушувала Переяславський трактат, вводила своїх воєвод у полки і міста без погоджень із гетьманами, пробувала мобілізувати козацтво на Лівобічні в драгуни, притісняла і зневажала митрополита, церкви та монастирі, мала описувати самовільно все козацтво і поспольство для датків-поборів, призначала наказних гетьманів при обраному наказному, підсилала лазутчиків у сполеченства, монастирі та церкви по всіх осіллях козацьких русинів»...

Говорилося в трактаті і про те, що «і Польща, і Литва, і Козацько-Русинське князівство та їхні сполеченства в містах і осідках всі дотеперішні чвари між трьома державами забудуть назавжди, козацьке військо має бути, з огляду на оточення, крім тридцяти тисяч гетьманових найманих когорт, ще тридцятитисячним, не враховуючи бережно-крайного січового та слобідського, що зорганізується при можливих нагальних потребах зі згоди і бажання поспольства...»

В наступних статтях писалося, що «гетьман і регіментарна старшина, хто б не був обраний за козацькими звичаями, будуть рівними із польськими і литовськими, а гетьман, зокрема, буде завжди першим сенатором свого князівства в складі воєводств Київського із Чигирином, Брацлавського — з Подолією, Чернігівського — з частиною Волині, Пінщини та Брестчини, Мещерсько-Колузького Полісся із Слобожанщиною та іними приналежачими до князівства землями і загосподарьованими нічийщинами, займанщинами, викітчинами, осідлостями на всьому всході і деінде...»

Уважно була написана і наступна стаття трактату: «Митрополит князівства Діонісій Балабан і його наслідувачі мають бути рівні в з'єднаному сеймі трьох держав з польським і литовським духівництвом, як кожний у своїй землі духовний екзарх-вершитель пастви, з усіма церквами, школами, колегіумами, монастирями і іними святими обителями, з суверенним метрикулярством шлюбів і іних актів. Окрім Київського колегіуму, рівного Краківському та Віденському, у князівстві має бути ще хоч кількоро їх, зокрема ще один у Кам'янці-Подільському, як і обов'язкове відкриття дяківок-шкіл повсюдно при церквах та монастирях за бажанням духовенства і сполеченства...»

Не обминули складачі трактату і козаків та старшин. В спеціальній статті було написано таке: «Сотні козаків із кожного козацького полку, де б він не регіментарював, має бути присвоєно шляхетський стан і відповідні, рівні із польськими і литовськими привілеї, як і сотенним, бунчужним, обозним та скрибам чи й іншим козацьким чільцям-привідцям, з наданням їм утримку чи врядувань виборно за козацькими звичаями...»

Говорилося в трактаті і про те, що «менене Велике Русинське князівство вільне себе іменувати чи так, чи Україною, чи Гетьманщиною, і Польсько-Литовські Сторони мусять