Читати книгу - "Сплячі красуні"

— Сіліє, здається ми бачимо людину! — говорила Нелл.

— Що? — перепитала Сілія. — Повтори знову?

— Ми всередині! Всередині тюрми! Вікна в кінці тутешнього варіанту Бродвею геть запотілі, але тут в одній з одиночних камер є жінка! Лежить під якоюсь жовтою ковдрою! Схоже, вона рухається! Міллі намагається придумати, як відкрити двері без електрики, щоб…

На цьому зв’язок припинився.

Колосальний гуркіт з-під землі налякав Сілію. Вона змахнула руками, щоб утриматися на ногах, іграшкова рація вислизнула їй з пальців, вдарилася об землю й розбилася.

Повернувшись із запаленими легенями і тремтячими ногами на верхню дорогу, Сілія увійшла крізь ворота тюрми. Курява вихрилась, неначе сніг; їй довелося прикривати собі носа й рота, щоб не задихнутися. Побачене важко було усвідомити і ще важче прийняти. Ґрунт там здибився між розколинами, немов після землетрусу. Збурений пил висів у повітрі. Йдучи з майже цілком заплющеними очами, намацуючи бодай якусь тверду опору, Сілія кілька разів спотикалася і падала на коліна. Поступово розвиднився прямокутний контур двоповерхового приймального блоку, а далі — нічого. Не було більше землі поза цим приймальним блоком, і тюрми більше не було. Плато подалося, осунулося. Нова в’язниця максимально суворого режиму з’їхала донизу, неначе велика кам’яна дитина з гірки. Приймальний блок тепер скидався на кінодекорацію — тільки фасад, а за ним нічого.

Сілія не наважилася підходити до самого краю, щоб зазирнути за нього, але помітила кілька уламків будівлі далеко внизу: безладно розкидані масивні бетонні блоки серед болотяної куряви.

— Отже, я повернулася сама-одна, — сказала вона, — якомога швидше.

Вона зробила вдих і прочесала собі чисту смужку на вкритій грязюкою щоці. Слухачки, з десяток жінок, які, почувши новину про її повернення, поспішили на місце зборів у «Шопвелі», мовчали. Повернення інших чекати було марно.

— Пам’ятаю, я читала про дебати стосовно насипного ґрунту під цією хутко зведеною каталажкою, — сказала Дженіс. — Щось про те, що ґрунт надто м’який для її ваги. Казали, вугільна компанія халтурила, коли його трамбувала. Призначені штатом інженери вели розслідування…

Сілія випустила повітря довгим зітханням і продовжила відсторонено:

— Ми з Нелл завжди несерйозно до цього ставилися. Я не вірила, що після тюрми це довго триватиме. — Вона схлипнула… тільки раз. — Тому, мабуть, я б не мусила відчувати такий сум, але ж ось як воно є: мені страшенно сумно.

Відповіддю була тиша. Потім Лайла сказала:

— Треба мені навідатися туди.

Тіффані Джонс запитала:

— Ви не проти товариства?

7

— Те, що вони вже зробили, було дурістю, — сказала Котс. — Херова це дурість, Лайло. Ходити-розгулювати поблизу осипища.

Вона дійшла з Лайлою і Тіффані Джонс аж до дороги Круглявий Пагорб. Дві дослідувачки вели з собою пару коней.

— Ми не будемо розгулювати біля осипища, — сказала Лайла. — Ми погуляємо серед руїн під осипищем.

– І подивимося, чи нема там ще котроїсь живої, — додала Тіффані.

— Ти жартуєш?

Ніс у Дженіс був бурякового кольору від холоду. Вигляд вона мала ще дужче пророчий, ніж зазвичай: сиве волосся віялося за спиною, кістляві щоки горіли як фальшфеєри. Не вистачало лише сукуватого костура в руці та хижого птаха в неї на плечі.

— Вони підійшли до краю гори, і тюрма обвалилася на них. Вони там мертві. А якщо вони бачили там якусь жінку, то й вона мертва також.

— Я це розумію, — сказала Лайла. — Але якщо вони бачили якусь жінку в «Лев’ячій Голові», це означає, що є й інші жінки поза Дулінгом. Дізнатися, що ми не самотні в цьому світі, Дженіс… це було б круто.

— Не загиньте там! — гукнула їм услід Дженіс, коли вони верхи на конях вирушили вгору Круглявим Пагорбом.

Лайла відгукнулася:

— Авжеж!

Тіффані Джонс поруч неї додала більш рішуче:

— Нізащо!

8

Тіффані проїздила верхи все своє дитинство. Її батьки тримали яблуневий сад, а для відвідувачів — парк відпочинку з ручними козами, катанням на поні і кіоском із хот-догами.

— Я їздила весь час, але… там у мене було й дещо інше з родиною — певні проблеми, так би мовити. Не все точилося навколо поні. Я почала вплутуватися в халепи і відзвичаїлася.

Для Лайли не були таїною ті халепи, вона не раз особисто арештовувала Тіфф. Колишня Тіффані Джонс лячно мало нагадувала теперішню. Жінку, яка вправно їхала верхи на масивному чалому коні опліч меншої білої кобилки Лайли, повновиду, рудоволосу, в білому ковбойському капелюсі, який пасував би будь-кому з ранчерів Джона Форда[289]. Вся вона випромінювала самовладання, чим була абсолютно не схожа на ту наркошу, яку Трумен Мейвезер регулярно «підігрівав» у своєму трейлері поряд зі своєю метоварнею… так давно і так далеко.

А ще вона була вагітна. Лайла чула, як Тіффані якось казала про це на Зборах. Звідси, подумала Лайла, й походить, принаймні почасти, це її сяйво.

Смеркалося. Невдовзі їм треба зупинитися. Мейлок було вже видно, розсип будинків сірів у долині за дві милі віддалік. Та експедиція побувала в місті і не знайшла там нікого, жодного чоловіка чи жінки. Схоже, що тільки в Дулінгу збереглося людське життя. Хіба що дійсно у тій чоловічій в’язниці була якась жінка.

— Здається, з тобою все гаразд, — обережно промовила Лайла. — Тепер.

Сміх Тіффані прозвучав дружньо:

— Це потойбічне життя прочищає мозок. Я не бажаю наркоти, якщо це те, що ви мали на увазі.

— Ти вважаєш його саме цим? Потойбічним життям?

— Не зовсім, — відповіла Тіффані і більше не торкалась цієї теми, аж поки вони не лягли у своїх спальних мішках під прихистком автозаправної станції, яка була покинута ще в старому світі.

Тіффані сказала:

— Я маю на увазі, вважають, що потойбічне життя це або рай, або пекло, так?

Крізь велику шибку їм було видно коней, прив’язаних до старих заправних колонок. Їхні шкури виблискували в місячному світлі.

— Я не релігійна, — сказала Лайла.

— Я теж, — відповіла Тіффані. — Хай там як, ні янголів, ні демонів не існує, тож поміркуйте. Хіба це не якесь певного роду диво?

Лайла подумала про Роджера і Джессіку Елвеїв. Їхня дитина Платина швидко росла, повзала, де тільки можна. (Дочка Ілейн Наттінг, Нана, душею упадала коло малої Плат — гидотна кличка, але всі нею користувалися; пізніше дитина, либонь, усіх їх за це ненавидітиме — і катала її повсюди в іржавій дитячій колясці.) Лайла