Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

йому наробив, з насолодою застрелив би спочатку мене, а потім себе. «Пане обер-лейтенанте,- сказав я йому,- коли ви мене брали в денщики, то першого ж дня сказали, ніби в кожного денщика дві жмені до чужої кишені. А як у тому ресторані справді давали дуже маленькі порції, то ви б таки могли подумати, що і я такий само негідник, як усі, і зжираю ваш обід».

- Господи милосердний! - прошепотів Балоун, нахилився за валізкою надпоручника Лукаша і сховався з нею далі у вагон.

- Тоді надпоручник Лукаш,- не вгавав Швейк,- почав вивертати всі кишені, але, нічого там не знайшовши, сягнув до камізельки й витяг звідти свій срібний годинник. Він був надзвичайно зворушений. «Швейку, коли я дістану платню, будь ласка, підрахуйте, скільки я вам винен... А цей годинник залишіть собі як подарунок і більше не дурійте». Та якось притиснула нас така біда, що я мусив той годинник віднести до ломбарду...

- Що ви там робите, Балоуне? - спитав раптом фельдфебель Ванек.

Замість відповіді нещасний Балоун запирхав. Він уже встиг відчинити валізку надпоручника Лукаша і запихався його останньою булкою...

 

 

* * *

 

Повз станцію, не зупиняючись, пройшов інший військовий поїзд, напханий дейчмейстерами, яких посилали на сербський фронт. Вони ще не отямилися від того ентузіазму, що спалахнув у них при прощанні з Віднем, і безугавно горлали:

 

Prinz Eugenius, der edle Ritter,

wollt’ dem Kaiser wiedrum kriegen

Stadt und Festung Belegrad.

Er liess schlagen einen Brücken,

dass man kunnt’ hinüberrucken

mit der Armee wohl für die Stadt. 368

 

Якийсь капрал із хвацько підкрученими вусами, обпершись ліктями на солдатів, які, сидячи в дверях, колисали ногами біса, висунувся з вагона. Капрал диригував і гулюкав на все горло:

 

Als der Brucken war geschlagen,

dass man kunnt’ mit Stuck und Wagen

frei passier’n den Donaufluss.

Bei Semlin schlug man das Lager,

Alle Serben zu verjagen... 369

 

Несподівано він утратив рівновагу, вилетів з вагона, з усього розгону напоровся животом на важіль стрілки й повис на ньому.

А поїзд летів усе далі й далі, а в задніх вагонах співали вже іншої:

 

Graf Radetzky, edler Degen

schwur’s des Kaisers Feind zu fegen

aus der falschen Lombardei.

In Verona langes Hoffen,

als mehr Truppen eingetroffen,

fühlt und rührt der Held sich frei... 370

 

Нашпилений на безглузду стрілку, войовничий капрал був уже мертвий. Біля нього на варті з багнетом уже стояв якийсь молоденький солдатик з вокзальної комендатури, який ставився до свого обов’язку дуже поважно. Він виструнчився біля стрілки з таким урочистим виглядом, немовби то він сам настромив капрала на стрілку. Вартовий був мадяр, і тому, коли солдати з ешелону батальйону дев’яносто першого полку бігли дивитися на капрала, солдатик кричав на всю станцію:

- Nem szabat! Nem szabat! Komision militär, nem szabat! 371

- Цей уже звільнився,- сказав бравий вояк Швейк, який і собі затесався між цікавими.- А це має свою перевагу: хоч він і дістав залізяку в живіт, та принаймні всі знають, де його поховали. Якраз на залізниці, і нікому не доведеться шукати його могили по всіх бойовищах. Настромився саме враз,- із знанням справи додав Швейк, обходячи капрала з усіх боків,- всі кишки залишилися в штанях.

- Nem szabat, nem szabat! - кричав молоденький мадярський солдатик.- Komision militär bannhof, nem szabat!

За Швейком несподівано почувся суворий голос:

- Що ви тут робите?

Перед ним стояв кадет Біглер. Швейк козирнув.

- Насмілюсь доповісти, оглядаємо небіжчика, пане кадете.

- А що ви за агітацію тут розвели? Що вам тут взагалі треба?

- Насмілюсь доповісти, пане кадете,- з гідністю, спокійно відповів Швейк,- я ще ніколи не вів ніякої «заагітації».

Кілька солдатів за спиною кадета засміялися, а наперед виступив фельдфебель Ванек.

- Пане кадете,- пояснив він,- пан обер-лейтенант послав сюди ординарця Швейка, щоб він доповів йому, що трапилось. Я тільки-но із штабного вагона, там вас шукає батальйонний ординарець Матушич за наказом пана батальйонного коменданта. Вам належить негайно з’явитись до пана капітана Сагнера.

За хвилину прозвучав сигнал на посадку, і всі порозходилися по своїх вагонах.

Ванек, ідучи за Швейком, сказав:

- Коли збирається багато людей, то ви, Швейку, тримайте при собі свої премудрості. Це могло б вам вилізти боком. Цей капрал - з дейчмейстерів, і хтось міг би сказати, буцімто ви з цієї пригоди радієте. Адже Біглер страшний чехожер.

- Таж я нічого не сказав,- відповів Швейк тоном, який виключав усякий сумнів.- Хіба тільки те, що той капрал настромився саме враз і що всі кишки залишилися у нього в штанях... Він міг...

- Годі, Швейку, досить про це говорити.- І фельдфебель-рахівник Ванек плюнув.

- Та, зрештою, це все одно,- не вгамовувався Швейк,- де за найяснішого нашого цісаря вилізуть кишки з живота, чи тут, чи там. Він свій обов’язок виконав... Він міг...

- Погляньте, Швейку,- перепинив його Ванек,- батальйонний ординарець Матушич знову чухрає до штабного вагона. Дивуюся, як він ще не заорав носом на рейках.

Кілька хвилин тому між капітаном Сагнером і запопадливим кадетом Біглером відбулася дуже гостра розмова.

- Я здивований, кадете Біглер,- сказав капітан Сагнер,- чому ви мені зараз же не доповіли, що не видадуть обіцяних ста п’ятдесяти грамів тієї угорської ковбаси. А тепер я сам мушу ходити і особисто дізнаватися, чому солдати й офіцери повертаються зі складу. Панове офіцери теж добрі, немовби наказ не був наказом. Я ж казав ясно: «До складу похідною колоною рота за ротою». Це означало: якщо ви на складі нічого не дістали, то й повертатися треба взводами й рота за ротою. Я вам, кадете Біглер, дав наказ підтримати порядок, але ви, як бачу, не дуже себе обтяжували. Зраділи, що не треба рахувати порцій ковбаси, й спокійнісінько пішли подивитися, як я це з вікна бачив, на проштрикнутого капрала з дейчмейстерів. А коли я вас потім наказав викликати, то ви не придумали нічого