Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

Утім, вогонь не влучив у ціль, оскільки полум'я роздвоїлось і оминуло нападника з боків, не завдавши йому жодної шкоди. «Нічого собі!» — вжахнувся Ерагон, що ледь устиг вигукнути закляття, коли у відповідь на них полетіла стіна пекельного вогню. Полум'я навіть не обпалило Сапфіриної луски.

Потому Сапфіра й червоний дракон почали стрімко здійматися в небеса крізь торф'яний туман, час від часу кидаючись одне на одного. Якоїсь миті супернику пощастило вкусити Сапфіру за хвіст, і вони з Ерагоном скрикнули від болю, що одночасно пронизав їхні тіла. Розлютившись, Сапфіра перекинулась у повітрі через голову, та червоний дракон виконав ще складніший трюк.

Тим часом Ерагон відчув зміни, що сталися внизу, на Палаючій рівнині. Чаклунам з Ду Врангр Гата тепер протистояли два могутні маги з Імперії. Вони вже встигли вбити одного з чаклунів, що захищали варденів, і тепер невпинно рухались уперед. «Убивце Смерка! — раптом увірвалось в Ерагонову свідомість благання Тріанни. — Допоможи нам! Ми не можемо їх зупинити. Вони знищать варденів!»

— Усе, пора завершувати, — процідив Ерагон крізь зуби.

Дочекавшись, поки червоний дракон не опиниться під Сапфірою, він загукав до неї, не довіряючи вже контрольованій кимось свідомості:

— Зловиш мене!

Двома ударами меча він розрубав ремені, якими був прикріплений до сідла, й стрибнув зі спини дракона.

Шалений порив вітру миттю зірвав з юнака шолом і закрутив його в несамовитому леті. Відв'язавши щита, Ерагон широко розставив руки й ноги, як його вчив Оромис, і спробував сповільнити падіння й зорієнтуватись, де перебуває ворог. Вершник, що був унизу, здається, розгадав його наміри, але було вже запізно. Пролітаючи повз червоного дракона, юнак щосили рубонув мечем, відчувши, як лезо вп'ялося в тіло ворога. Той розлючено заревів від болю.

Від удару Ерагон закрутився в повітрі на всі боки, але зумів вирівняти свій політ і тепер невблаганно наближався до землі. Зрозуміло, він міг би зупинитись, вимовивши закляття, але це б остаточно його знесилило. «Ну ж бо, Сапфіро, де ти?» — гукнув юнак, роззираючись на всі боки.

Дракон з'явився зовсім несподівано — склавши крила, він стрімко підлетів під Ерагона й почав пригальмовувати, щоб той устиг спланерувати прямісінько в сідло.

«Більше ніколи так не роби», — різко мовила Сапфіра.

«Але ж у нас вийшло!» — задоволено вигукнув юнак, позираючи на закривавлений меч.

Утім, радіти було зарано. Тепер Сапфіра опинилась під червоним драконом, що продовжував атакувати згори, женучи її вниз. Усі спроби змінити напрямок польоту були марні. Дракони просто падали, час від часу кусаючи одне одного й дряпаючи пазурами.

«Гаразд, Сапфіро, сідай, — відчайдушно загукав Ерагон. — Я битимусь із ним на землі».

Не заперечуючи, геть скривавлений дракон спустився на берег річки. Ерагон, зістрибнувши на галявину, тупнув ногою, перевіряючи, чи не слизько буде пересуватись. За мить ворожий дракон промайнув у них над головами й приземлився на іншому кінці галявини. Він піджав поранену задню лапу й увесь аж тремтів від утоми.

Ворог неквапом зіскочив з дракона й почав оглядати його рану. Ерагон знав, що власник пораненої істоти відчуває зараз той самий біль, що й його вірний друг. Пробелькотівши якесь закляття, супротивник швидко загоїв рану й нарешті зиркнув на юнака.

«Як йому вдалося зробити це так швидко?» — аж здригнувся Ерагон, сподіваючись, що перед ним не Галбаторікс, дракон якого був чорний.

Чіпляючись за цю рятівну думку, він рушив уперед, а Сапфіра з червоним драконом залишились осторонь.

Вершник змахнув мечем, навіть не чекаючи, доки Ерагон почне захищатись. Юнак відбив удар, викресавши сніп іскор, і почав бити у відповідь, швидко й сильно. Утім, відтіснивши супротивника до краю галявини, він так і не спромігся його здолати. «Схоже, він передбачає кожен мій удар! — раптом промайнуло в Ерагоновій голові. — Якби ж я міг хоч трохи відпочити, то, певно, здолав би ворога, але зараз про це годі й мріяти». Цей вояк не був ельфом, але технічно значно перевершував і Ваніра, й Ерагона.

Юнак неабияк схвилювався, коли відчув, що починає втрачати сили, а його суперник тим часом отримав лише подряпину на обладунках. Останні запаси енергії, що їх мали Зарок і Оромисів пояс, майже вичерпались, тож Ерагон почав відступати, а ворог швидко відтіснив його на центр галявини.

Зарок відразу ж став важким, поранене плече палало від болю, піт заливав юнакові обличчя. І навіть думка про те, що він має помститися за смерть Ротгара, ніяк не допомагала.

Урешті-решт, Ерагон послизнувся й упав. Не збираючись помирати на землі, він схопився на ноги й знову кинувся на ворога, що вибив з його рук зброю лінивим помахом меча.

Те, як ворог відсалютував переможеному, здалось Ерагонові до болю знайомим. Якийсь час він ошелешено роздивлявся дворучний меч супротивника, а потім спробував зазирнути йому в очі крізь отвір у шоломі.

— Але ж я знаю тебе! — нарешті вигукнув Ерагон.

Кинувшись до вояка, він зірвав із нього шолом і вражено застиг… Перед ним стояв Мертаг.

СПАДОК

— Трхриста Віндр, — посміхнувся Мертаг, і розгубленого Ерагона відкинуло на двадцять футів. Сапфіра обурено загарчала, але юнак, скрутившись від болю, не видав жодного звуку. Радість від несподіваної зустрічі з другом в одну мить змінилась на лють і образу.

— Ти ніколи не здаєшся! — гукнув до нього Мертаг.

Ерагонове серце облилося кров'ю. Адже це була сцена з його давнього видіння. Переможений вершник на землі в зім'ятому шоломі й скривавлених обладунках…

— Виходить, ти живий, Мертагу, — насилу звівся збентежений юнак на ноги. — Як тобі пощастило вижити, адже ургали затягли тебе в підземелля? Шукаючи тебе, я бачив одну тільки темряву.

— Ти нічого не бачив, — сумно посміхнувся Мертаг. — Так само, як і я, коли шукав тебе в Урубейні після того, як тебе схопили.

— Але ж ти помер! — у розпачі вигукнув Ерагон. — Ти загинув під Фартхен Дуром. Арія знайшла в тунелі твій скривавлений одяг.

— Ні, не помер. Це була витівка Близнюків. Це вони, змовившись з ургалами, заманили нас у засідку, вбили Аджихада й узяли мене в полон.

— Але чому ти погодився служити Галбаторіксу? Ти ж казав, що ненавидиш його!

— Погодився? — злісно розреготався Мертаг. — Нічого подібного! Просто Галбаторікс затьмарив мій розум, помстившись за те, що я втік від нього, й витягнув з мене інформацію і про тебе, і про Сапфіру, і про варденів.

— Отже, ти нас зрадив! Я оплакував тебе, а ти нас зрадив! — похнюпився Ерагон.

— У мене не було вибору.

— Виходить, Аджихад таки мав рацію, коли замкнув тебе. Треба було залишити тебе гнити в тій