Читати книгу - "Свобода"

Коли він прокинувся, був уже яскравий, спекотний день. Катц прогулявся районом, розглядаючи жінок, одягнених згідно з цьогорічною модою — у речі, що обтягують фігуру, і придбав необхідні Продукти: арахісова олія, банани, хліб. Трохи згодом з’їздив до Ґобокена, щоб віддати гітару в ремонт, і піддався раптовому бажанню пообідати у «Максвеллі»[160] і подивитися шоу. Народ у «Максвеллі» зустрічав його, наче генерала МакАртура, що повернувся з Кореї опальним, але таким же зухвалим, як і раніше. Чікси нахилялись до нього так, що їхні груди випадали з маленьких топів; хлопець, якого він не знав чи знав колись дуже давно і встиг забути, постійно пригощав його пивом; а місцева група, що виступала того вечора, «Тутсі пікнік», не викликала у нього відрази. В цілому, Катц відчував, що його рішення не стрибати із мосту головою вниз було вірним. Звільнення від Берґландів виявилось лагіднішою і зовсім не неприємною смертю, смертю без болю, станом часткового неіснування, у якому він міг повернутися до помешкання редакторки років сорока («я ваша, велика фанатка»), що підлизувалася до нього під музику «Тутсі пікнік», вставити їй кілька разів, а потім, вранці, купити кілька пончиків по дорозі до Вашингтон-стрит, звідки треба було прибрати пікап, поки не почались години платної стоянки.

На домашньому телефоні на нього чекало одне повідомлення від Тіма і жодного — від Берґландів. Катц нагородив себе, погравши на гітарі упродовж чотирьох годин. День був сонячним і теплим, з вікна долітав гомін вулиць, які прокидались від зимової сплячки. Пальці лівої руки, на яких уже давно не було мозолів, ледь не кровоточили, але нерви на них, убиті кілька десятиліть тому, залишались безпомічно мертвими. Він випив пива і пішов до улюбленого грецького кафе за рогом, плануючи перекусити, а потім ще трохи пограти. Коли він повернувся додому разом із печеним м’ясом, то на сходах побачив Петті.

На ній була лляна спідниця і блакитна блузка без рукавів, а по тканині, майже до талії, спускалися плями від поту. Поруч із нею стояла велика валіза і невеличка купка пальт і курток.

— Так-так-так, — промовив Річард.

— Мене виселили, — зізналась вона і покірно, сумно посміхнулась. — Завдяки тобі.

Його член (принаймні, одна частина його організму) був дуже задоволений таким визнанням його божественних сил.

Погані новини

Тамара, мати Джонатана і Дженни, врізалась в осику. Намагаючись уникнути зіткнення з підлітком, що продавав хот-доги, вона схрестила лижі й зламала дві кістки на лівій нозі, просто над черевиком, таким чином дискваліфікувавши себе від участі в січневій подорожі до Патагонії разом із Дженною. Для Дженни, що стала свідком поразки Тамари і змушена була побігти за підлітком і відвести його в поліцію, поки Джонатан піклувався про нещасну матір, цей випадок став ще одним пунктом у довгому списку негараздів, які послідували в її житті після закінчення коледжу минулої весни; але для Джоуї, який в останні тижні спілкувався з Дженною двічі, а то й тричі на день, нещасний випадок став довгоочікуваним подарунком від богів — проривом, на який він сподівався вже років зо два. Після закінчення коледжу Дженна переїхала до Манхеттена, стала працювати на відомого тамаду і вирішила спробувати жити разом із нареченим, Ніком. Утім, у вересні вона зняла собі окрему квартиру, а у листопаді, піддавшись нескінченному відкритому тиску з боку родини і більш тонкому підкопу з боку Джоуї, який на той момент зробив себе її Офіційним Інтерпретатором, вона оголосила свої відносини з Ніком такими, що не мають юридичної сили, і такими, що їх неможливо відновити. На той момент вона вже приймала підвищену дозу антидепресантів і не мала в житті зовсім нічого, вартого очікування, окрім катання на конях у Патагонії, яке Нік постійно обіцяв їй і постійно відкладав, посилаючись на велику обтяженість роботою в «Ґолдман Сакс». Трапилося так, що Джоуї пару разів катався на конях, хоча й з невеликим успіхом, коли відпочивав у Монтані, ще за часів навчання у школі. Отримуючи величезну кількість дзвінків і есемесок від Дженни, він почав підозрювати, що його підвищили до статусу проміжного предмета, а може, навіть до потенційного майбутнього хлопця, й останні його сумніві щодо цього розвіялися, коли вона запропонувала йому розділити з нею шикарний номер в аргентинському готелі, який Тамара замовила ще до нещасного випадку. Оскільки трапилося так, що у Джоуї з’явилися справи у сусідньому Парагваї і він розумів, що рано чи пізно поїде туди, незалежно від власного бажання, він, не вагаючись ані хвилини, відповів Дженні «так». Єдиним серйозним аргументом проти спільної подорожі до Аргентини був той факт, що за п’ять місяців до того, у віці двадцяти років, у нападі безумства, перебуваючи в Нью-Йорку, він пішов до суду в Нижньому Манхеттені й одружився з Конні Монаген. Але це в жодному разі не було найбільшою проблемою в житті, і він вирішив поки що не звертати на це уваги.

Напередодні вильоту до Маямі, куди Дженна поїхала, аби відвідати бабусю чи дідуся, і де вони домовилися зустрітися в аеропорту, він подзвонив Конні у Сент-Пол, щоб повідомити їй новини про неминучу подорож. Йому було дуже прикро, що доводиться пантеличити її та лицемірити, але плани стосовно Південної Америки насправді давали йому гарний привід і далі відкладати її переїзд на схід країни і розміщення в помешканні біля автостради, що він його орендував у непоказному куточку Александрії Ще кілька тижнів тому таким приводом висувався коледж, але зараз він узяв відпустку на один семестрі, аби виконати все заплановане, а Конні, яка відчувала себе дуже нещасною в домі Керол, Блейка та двох своїх новонароджених зведених сестричок, не могла зрозуміти, чому їй і досі не можна жити разом із чоловіком.

— Також я не розумію, навіщо тобі їхати до Буенос-Айреса, — додала вона, — коли твій постачальник знаходиться у Парагваї.

— Хочу трохи попрактикувати іспанську, — викрутився Джоуї, — перед тим як буду вимушений реально нею користуватися. Мені вже всі вуха продзижчали про те, яке чудове місто Буенос-Айрес. І до того ж, все одно летіти через нього.

— А може, затримаєшся на тиждень, і ми проведемо там медовий місяць?

Медовий місяць, якого не було, стояв у переліку болісних