Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Того вечора, коли вони, обійнявшись, вийшли зі спальні — його рука на талії дружини, її голова, покірно схилена на його плече, — доктор Теодоро вловив невагомий, принишклий і якийсь небачений досі осміх на її вустах; він відчув, як у повітрі розливається кохання, і весь цей піднесений дух дуже зворушив доктора. Він вирішив неодмінно відсвяткувати цю дату, вважаючи, що «такі екстравагантні миті трапляються раз на всеньке життя й порушення звичного ритму не загрожуватиме фізичному та моральному здоров’ю подружжя (звісно, якщо це не переросте в звичку)».

Чи то вдала купівля будинку так вплинула на дону Флор, що вона підсвідомо підштовхнула чоловіка відступитися від звичного режиму, чи якісь інші зміни вирували в ній, вона й сама не знала. Вогонь, що обпікав її зісередини, вочевидь, був спричинений не вдалими банківськими операціями, не іпотекою, ані успішно підписаними паперами. Купівля дому запалила іскринку більше в доктора. А дону Флор підштовхнула до таких рішучих дій радше невситима жага, розбурхана Гульвісою, його ласками, його впевненими дотиками, його ніжними вустами, його палкими пестощами та багряними мітками у неї на шиї. Зараз, коли доктор здіймався над нею, огорнутий простирадлом, дона Флор заплющувала очі й не уявляла більше над собою гігантського птаха, а тільки Гульвісу, який нарешті її запопав, отримав її всю, й від цієї думки виринали стогони насолоди і стікало соками її лоно.

Намагаючись аналізувати ці події, дона Флор іще дужче заплутувалась. А доктор натомість цілком серйозно вирішив, що треба отак відступатися від звичного режиму їхніх любощів бодай двічі на місяць.

Тієї середи, після сварки з Гульвісою, дона Флор була геть розгублена та схвильована і ніяк не могла заспокоїтися. Вона весь час думала про Гульвісу, який зник так раптово і, можливо, назавжди. Та її втішала думка, що нарешті настав край її поневірянням між двох чоловіків, обидва з яких мають повне право на її кохання й на її тіло; край тим непорозумінням, коли вона не знала, кому віддати перевагу, й іноді, у найсокровенніші моменти навіть плутала їх. Хтозна, чи зможе вона тепер, після повернення Гульвіси, віднайти колишнє спокійне життя з Теодоро, коли її лоно зазнавало жаданого задоволення лише щосереди та щосуботи?

Тієї середи, затуляючи простирадлом багряні сліди Гульвісиних поцілунків і гамуючи в своєму серці тривогу через його відсутність, поринула дона Флор у ніжний вирій подружнього обов’язку зі своїм чоловіком. Та варто було тільки докторові, прикритому простирадлом, здійнятись над нею, як у її скронях задзвенів насмішкуватий голос Гульвіси і змусив здригнутися.

Спершу дона Флор зраділа, що він повернувся і сидів, отак балансуючи, на бильцях їхнього кованого ліжка. Та щойно побачила вираз його обличчя, сповнений співчуття та глуму, її розібрала лють:

— То оце ти називаєш любощами, кохана? То ось він який, славетний доктор Всезнайко, повелитель шльондр і король спокуси? Та за таке кури засміють, люба. Ніколи ще не випадало мені бачити сміховиннішого видовиська… На твоєму місці я б краще попросив у нього якийсь сироп, що бодай кашель може вилікувати, та й солодший за це твоє… Кажу тобі, це все дуже сумно, кохана…

Дона Флор хотіла було відповісти «а мені подобається, і навіть дуже», але не змогла. Доктор дійшов до піку, а вона загубилася у Гульвісиних кпинах, мертва від сорому (і жадання).

11

РОЗБИТА, ЗБЕНТЕЖЕНА, ВИСНАЖЕНА БОРОТЬБОЮ ЗА СВОЮ ЧЕСТЬ І ЩАСЛИВЕ ПОДРУЖНЄ ЖИТТЯ, ДОНА ФЛОР не знала, що їй робити далі. А що ж Пеланкі Моулас? Його імперія розсипалася, немов від якогось цунамі чи революції.

Такої дивовижі ще зроду-віку не бачили. Траплялося, звісно, що комусь щастило і відчайдушний гравець зривав банк, але вкрай рідко. Бували також і випадки шахрайства, але їх рано чи пізно виявляли. У цьому непевному світі не було нічого стабільнішого за дохід власників грального бізнесу: вагомий прибуток, незначні поодинокі витрати, вони жили, немов у Бога за пазухою, не знаючи горя. Кращим бізнесом було хіба Президенство.

Зараз проти Пеланкі Моуласа повстали колоди карт, кості та рулетка, і пояснити це явище було неможливо. Абсурд, неймовірний, несусвітній абсурд, це треба було бачити на власні очі, щоби справді повірити, але й побачивши це, багато хто повторював слова Ільєуса, який був присутній на турне дам Ариґофа: «Я це бачу, але повірити не можу».

У цьому бізнесі не було такого, чого б на своєму віку не бачив професор Максимо Салес: і як вмирають від розриву серця, зірвавши банк, і як накладають на себе руки, програвши, — а тому завжди і всьому він міг знайти пояснення. Приземлений скептик із холодним розумом та відчуттям твердої землі під ногами, він ніколи не замислювався про якісь надприродні явища. Юнаком торгував білетами підпільної лотереї в Порту-Алеґрі, тримав притон у Манаусі, був круп’є в Ріо, підставним гравцем у Ресифе, банкував у Масейо, тож за життя він бачив усі шулерські махінації й знав усі секрети.

— Професоре, то що скажете? Що вам вдалося довідатися? — запитав його Пеланкі, очі в якого іскрилися сказом.

Нічого конкретного Максимо Салес повідомити не зміг, і змушений був визнати, що помилився, чим ще більше розчарував Пеланкі. Він ретельно оглянув кості і карти, столи та стільці, але жодного натяку на махінації не знайшов. Поліцейські агенти на чолі з інспектором, дуже обізнаним в азартних іграх, під пильним наглядом Максимо ретельно допитали всіх службовців, незалежно від їхніх посад, віку та стосунків із господарем. Допитували навіть Домінґеса Пропалато, молочного брата Пеланкі. Тільки Зулміра втекла від такого приниження, хоча професор, знаючи про їхні стосунки з господарем, не виключав її причетності.

— Ось побачите, ця особа вас іще здивує, бо вона явно з ними у змові.

На думку Максимо, тут діяло якесь добре організоване злочинне кишло, бо тільки винятково кмітливі, метикуваті й уважні професіонали могли провернути таку вдалу аферу. І кишло те, вочевидь, не місцеве, ба навіть, можливо, міжнародного масштабу, адже в місцевих шахраїв не вистачило б на таке ні клепки, ні досвіду, як не вистачило б хисту в їхніх колег із Ріо та Сан-Паулу. Тільки європейські чи американські фахівці, скажімо, з Монте-Карло чи Лас-Веґаса, могли два вечори поспіль зривати банк за грою в бакару на одному і тому ж столі. Старий Анакреон заробив на цьому цілі статки. Та й інші не пішли ображені, до щасливця тоді приєдналося купа народу. На думку професора Максимо, Анакреон був звичайним представником саме такого шахрайського кишла.

Банкував