Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Важко мені було опинитися знову в тому ж самому готелі, де ми зупинялися разом із Манон по дорозі з Ам’єна в Париж. Хазяїн і слуги впізнали мене й відразу розгадали істинний сенс моєї пригоди. Я почув, як один із слуг говорив хазяїну: «А це ж, либонь, той самий красень, що півтора місяці тому проїздив тут із тією кралечкою. Як же він любив її! Вже як вони голубили одне одного, бідолашні дітки! Шкода, їй-богу, що їх розлучили». Я прикинувся, ніби нічого не чую, і постарався нікому не показуватися на очі.

У Сен-Дені брата чекала двомісна карета. Ми виїхали спозарання і наступного дня надвечір були вдома. До моєї зустрічі з батьком брат побачився з ним віч-на-віч, аби привернути його на мою користь, розповівши, як покірно дав я себе відвезти, таким чином, я був прийнятий батьком набагато привітніше, ніж міг очікувати. Він удовольнився загальною нотацією за провину, яку я вчинив, зникнувши з дому без його дозволу.

Згадавши про мою кохану, він сказав, що я цілком заслужив на те, що зі мною сталося, зв’язавшись із незнайомкою; що він був кращої думки про мою розсудливість, проте сподівається, що ця маленька пригода зробить мене розумнішим. Усю його промову витлумачив я лише в сприятливому для себе сенсі. Я подякував батькові за доброту, з якою пробачив він мене, і обіцяв віднині дотримуватися слухняності й керуватися суворішими правилами в своїй поведінці. В глибині серця я торжествував; бо за перебігом усієї справи я не сумнівався, що дістану можливість уже найближчої ночі зникнути з дому.

Сіли вечеряти: за столом жартували з моєї ам’єнської пригоди і втечі з вірною коханкою. Я добродушно приймав кепкування; був навіть у захваті, що мені дозволено вести розмову про предмет, який невідступно займає мої думки. Проте декілька слів, кинутих батьком, змусили мене насторожитися. Батько заговорив про віроломну та корисливу послугу, зроблену паном де Б***. Я завмер від зніяковіння, почувши це ім’я з уст мого батька, і покірно просив його роз’яснити мені детальніше, про що йдеться. Він звернувся до мого брата з питанням, чи розповів він мені всю історію? Брат відповів, що в дорозі я тримався так спокійно, що він не угледів потреби в цих ліках для лікування мого безумства. Я помітив, що батько вагається, не впевнений, чи слід пояснити мені все до кінця. Але я почав благати його так наполегливо, що він задовольнив мою цікавість, а вірніше буде сказати, жорстоко покарав мене найжахливішим із усіх викриттів.

Спочатку він запитав, чи завжди я мав наївність вірити в любов своєї подруги? Я відповів із усією прямотою, що цілком у цьому впевнений, і ніщо не може поселити в мені ані найменшого сумніву. «Ха! ха! ха! чудово! – закричав він, голосно розреготавшись. – Що за чарівна простота! Мене розчулюють твої почуття. Який жаль, що я записав тебе до Мальтійського ордену, бідолашний ти мій лицарю,[104] якщо з тебе може вийти такий поступливий і зручний чоловік». І він іще довго не вгамовувався у своїх кепкуваннях із моєї дурості й довірливості.

Врешті-решт, оскільки я наполегливо мовчав, він повів мову про те, що згідно з його розрахунками, починаючи з від’їзду з Ам’єна, Манон любила мене всього лише близько дванадцяти днів. «Бо, – додав він, – я знаю, що поїхав ти з Ам’єна двадцять восьмого дня минулого місяця; сьогодні двадцять дев’яте: одинадцять днів минуло, відколи пан Б*** мені написав; вважаю, що йому було потрібно днів вісім для того, щоб зав’язати близьке знайомство з твоєю подругою; отже, віднявши одинадцять і вісім із тридцяти одного дня, що спливли від двадцять восьмого числа одного місяця до двадцять дев’ятого іншого, отримуємо дванадцять або близько того». І вибухи сміху поновилися.

Серце моє стислося від його кепкування, і я боявся не витримати до кінця цієї сумної комедії. «Нехай буде тобі відомо, – вів далі батько, – якщо сам ти нічого не підозрюєш, що пан Б*** підкорив серце твоєї красуні, бо, звичайно, він пускає мені пил у вічі, розраховуючи мене переконати, ніби мав намір викрасти її у тебе з безкорисливої спонуки зробити мені послугу. Від кого іншого, а вже від такого чоловіка, та до того ж зовсім навіть не знайомого зі мною, сумнівно чекати вияву таких благородних почуттів! Він дізнався від неї, що ти мій син, і, щоб позбутися твоєї настирливості, доповів мені й про місце вашого притулку, і про розпусний спосіб життя, давши зрозуміти, що потрібні суворі заходи, щоб схопити тебе; він запропонував допомогти мені в цьому, і завдяки його повчанням і вказівкам твоєї коханки братові твоєму вдалося захопити тебе зненацька. Привітай же себе в міцності свого тріумфу! Ти вмієш здобути швидку перемогу, лицарю;[105] але не вмієш закріпити за собою свої завоювання».

Довше я не мав сил терпіти, кожне слово пронизувало моє серце. Я встав із-за столу і не встиг зробити кількох кроків до дверей, як упав непритомний. Надана мені швидка допомога привела до тями. Я розплющив очі, готовий пролити потоки сліз, а вуста були готові вилити скарги, найсумніші, найзворушливіші. Батько, що ніжно любив мене, гаряче почав утішати мене. Я чув слова його, не слухаючи їх змісту. Я впав перед ним на коліна; стискуючи руки, заклинав його відпустити мене в Париж, аби заколоти Б***. «Ні, – говорив я, – він не підкорив серця Манон; він змусив її, він її спокусив чарами або зіллям, можливо, взяв її силою. Манон любить мене, чи мені цього не знати? Напевно, він погрожував їй із кинджалом у руці та проти волі змусив покинути мене. Він був готовий на все, щоб викрасти у мене мою чарівну кохану. О Боже! Боже, чи можливо, щоб Манон мене зрадила і перестала любити мене!»

Оскільки я ввесь час твердив про швидке повернення до Парижа і щоразу при цьому навіть схоплювався з місця, батько мій зрозумів, що в моїй несамовитості ніщо не зможе мене зупинити. Він відвів мене в одну з верхніх кімнат, де залишив двох слуг для нагляду за мною. Я більше не володів собою. Я б пожертвував тисячею життів, аби тільки побувати на чверть години в Парижі. Я зрозумів, що видав себе, і мені не дозволять так просто вийти зі своєї кімнати. Я міряв очима висоту вікон над землею. Не бачачи ніякої можливості втекти цією дорогою, я звернувся до двох моїх вартових. Я дав їм