Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

***
Катаріна повільно розплющила очі, відчуваючи тепло Андреаса, який міцно обіймав її уві сні. Їх тіла були настільки близькими, що вона відчула його кожне подих. Вона довго лежала, дивлячись на його обличчя - дорогий і улюблений. В ранковому світлі, пробиваючись через штори, його риси здавалися ще м'якішими та спокійними. Вона вивчала кожен рядок, кожну зморшку, яка здавалася їй такою знайомою і дорогою.

"Чому я його люблю?" - подумала Катаріна, посміхаючись собі. Це почуття завжди здавалося їй чимось дивним і дивовижним. Зрештою, до недавнього часу вони майже ненавиділи один одного, сперечалися і не змогли знайти спільну мову. А тепер ... тепер вона не могла уявити своє життя без нього.

"Як все це могло змінитися?" Вона подумала. Як тільки їх гордість заважала їм бачити один одного по -справжньому. Усі були зайняті свідченнями своєї правильності, своєї сили. Але як тільки вони зрозуміли, що вони можуть втратити один одного, розуміння виникло, що гордість - це ніщо в порівнянні з реальними почуттями.

"Я люблю тебе", - тихо прошепотіла вона, дивлячись на його обличчя. У цій зізвідуванні було так багато щирості та тепла, що це лунало в її серці.

Катаріна обережно, намагаючись не розбудити Андреаса, вийшов з рук. Він пробурмотів щось уві сні, але не прокинувся. Вона тихо посміхнулася, потім повільно встала з ліжка. Її ноги торкнулися холодної підлоги, але це не бентежить її - вона відчула тепло в її душі, яке не могло гасити.

Повернувшись до нього, вона вкотре подивилася на Андреаса, який все ще міцно спав, і тихо попрямував на кухню, щоб зробити каву та сніданок. Поки вона заварювала каву, її думки все ще були поруч. Вона зрозуміла, наскільки змінилося їхнє життя і як вони, проходячи через стільки випробувань, стали лише сильнішими разом.

Коли Андреас прокинувся, Катаріна вже чекала на нього гарячою кавою та легким сніданком. Після того, як вони швидко перекусили, вони попрямували до діапазону стрільби, як це часто було вранці, щоб відточити свої навички та зняти стрес.

Катаріна, як завжди, впевнено підняла зброю. Вона націлилася на націлену і, видихнувши, зробила перший постріл. Куля потрапила в центр цілі. Один за одним постріли точно пішли до цілі, і кожна куля підтвердила її майстерність. Андреас, стоячи поруч, мовчки спостерігав за її стріляниною точно. У її рухах була точність і самовпевненість, що завжди його радувало.

Коли прийшла його черга, Андреас взяв пістолет, але щось було не так. Його думки був зайнятий кошмаром, який переслідував його всю ніч. Він зітхнув і зробив перший постріл - промах. Другий - знову. Катаріна поза кутом очей помітила, що його руки трохи тремтять, але нічого не сказали. Ще кілька пострілів - і знову все.

Катаріна доцільно дивилася на нього, примручуючись. Її очі шукали пояснення його невдач. Зазвичай Андреас стріляв на рівні професіонала, але сьогодні все пішло не так.

- Все добре? - тихо запитала вона, не знімаючи захисні навушники і не опускаючи пістолет.

Андреас мовчки похитав головою, намагаючись сконцентруватися, але це не допомогло. Він продовжував стріляти, але його постріли були ще далеко від ідеалу. Катаріна зрозуміла, що він щось переживає, але не розчавив його. Вона знала, що він сам скаже, коли буде готова.

"Він переживає щось більше, ніж здається на перший погляд", - подумала вона, спостерігаючи за його напруженим обличчям.

- Може, варто зробити перерву? - Катаріна запропонувала, побачивши, як зростає напруга в Андреасі.

Він зробив глибокий вдих, опустив пістолет і кивнув.

Після перерви Катаріна продовжувала ретельно спостерігати Андреаса. Вона не могла не помітити, що його рука тремтить, коли він бере пістолет. Це була не просто фізична недуга, щось у його свідомості не відпустило його.

"Наслідки цього страшного дня", -подумала вона, згадуючи, як Софі застудився постріл у нього, звільнивши кліп. Це диво, яке він взагалі пережив.

Катаріна розуміла, яку йому потрібно було допомогти. Вона тихо підійшла до нього ззаду, обережно поклала руки на його плечі і тихо прошепотіла:

- Давайте спробуємо разом.

Андреас видихнув, його тіло було напружено, як розтягнута струна. Він підхопив пістолет, але його рука все ще трохи тремтіла. Катаріна, без вагань, обійняла його ззаду, руки обережно лежали на нього, схопивши пістолет. Її дотик був теплим і заспокійливим, наче вона каже йому свою впевненість.

"Ви не самотні", - тихо сказала вона, дивлячись на ціль перед ними. - Повір мені.

Андреас зробив глибокий вдих. Він відчув, як вона тепло передається через їхні захоплені руки, як його тремтіння поступово стихає. Вони обоє зосереджувались, дихання стало рівним. Катаріна, тримаючи руку, допомогла йому націлитись.

Постріл звучав як крок грому, і куля кинулася прямо в центр цілі.

"Я зрозумів", - прошепотіла Катаріна з посмішкою, не відпускаючи його руки.

Андреас також відчував полегшення. Його серце перестало люто стукнути, а руки вже не тремтіли. Він повернув голову, щоб подивитися на Катаріну, і побачив, як її очі сяють теплом і розумінням. У той момент він зрозумів, наскільки він дорогий до неї.

"Дякую", - тихо сказав він, його голос тремтів від вдячності та полегшення.

Катаріна лише обережно кивнула, не сказавши ні слова.

***

Після тренувань, освіжаючої та подиху, Катаріна та Андреас пішли в офіс. Їх обличчя знову стали серйозними - важлива зустріч з рештою команди чекала попереду. Коли вони увійшли до залу, всі вже були в полі: Міа, Крістіан, Ерік, Фредерік та Елін. Кімната була наповнена тихим гулом розмов, але як тільки Катаріна зайняла її місце за столом, настала повна тиша. Всі чекали новин.

Катаріна, відчуваючи відповідальність за важливість інформації, подивилася на кожного з своїх колег, а потім тихо вдихала і почала говорити:

- Як відомо, останні кілька днів я вивчав сліди та згадую таємничу організацію, яка могла бути пов'язана з викраденням рубіну. Те, що я знайшов, глибоко шокує. Ця організація - "Ordo Templi Rubrum", порядок Червоного храму, який існував з часів хрестових походів. Вони активно шукають найрідкісніші артефакти з магічними чи духовними властивостями.