Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

Мілорд Мудіні не особливо розповсюджується, що є Архімагом не лише Води, а й Крові. Заборонена магія. Колись давно магічному товариству зовсім перестав подобатися той факт, що у них є колеги, здатні довести до бадьорого окропу рідину, що струмить в жилах кожної людини та й не тільки. Настільки гаряча кров, знаєте, здоров'ю не сприяє. Зате дуже сприяє появі непривабливих людиноподібних плям на шпалерах та розгромним рахункам за прибирання приміщення. І, головне, більшість заклинань захисних не діє. Тому що магія Крові чимось схожа на природній хист до віртуозної гри на барабанах або здатність складати в розумі тризначні числа. Тобто – інтригує, дивує, підвладне далеко не кожному, але як працює – пес його зна. Вчені мужі ще й назвали цей розділ магії по-розумному... гемокінез, чи що... Ну та цим тільки дай впхнути свій "кінез" куди-небудь...

Загалом, вирішили ще під тисячу років тому закрити школу магів Крові і вето накласти на цю дисципліну, щоб іншим не кортіло. Ну, як, закрити. Вирізати всіх членів до демонової матері. Суворі були часи... Один маг Крові міг перетворити на криваве місиво з п'ятірку ворожих бойових магів, доки його не упокоювали від гріха подалі.

І ось начебто виконана була місія на відмінно. Якщо закрити очі на нерівне співвідношення втрат. А тут ще й якийсь хлопець, що сп’яну пропустив похід до школи. Чи то п'ятий учень третього підмайстра Молодшого Магістра, чи взагалі кур'єр магічної пошти за тієї школи – про це історія замовчує. Але суть вся в тому, що два найважливіші ключі до знань знищеного навчального закладу хлопець своєю непунктуальністю спас. Мова про секретну техніку медитацій, відому виключно членам школи Крові, що дозволяла пробудити у людини, схильної до магії Крові, відповідний дар. А також про ключ до архівів школи, який зберігався у венах кожного члена закладу та міг бути переданий лише іншому адепту цього напрямку магії.

Ось таким чином, сам по собі будучи цілковитим довбнем, що використовував похід у надсекретні архіви тільки для того, щоб гарненько там подрімати, хлопець, проте, врятував знання про даний спектр магії. А на старості років захотів знайти собі учня, в чому, власне, й досяг успіху.

А той учень теж знайшов собі учня свого часу. Яким і виявився мілорд Веніціан Мудіні, тоді ще просто дуже хворобливий молодший син на той час занепадного графського роду, якого взявся підлікувати заїжджий маг Води.

Так, найчастіше люди, які мають схильність до магії Крові, також добре володіли магією Води. Власне, тому молодий віконт Мудіні, який вступив у дванадцять років до магічного університету, вдень вивчав аквамантію, а ночами досліджував заборонені фоліанти, за одне володіння якими в будь-якій країні людину могли засудити до всіх тортур одночасно. Так юний Веніціан і розвивав пробуджений мандрівним магом-самітником дар. А коли хлопець досить змужнів і зачитав до дірок залишені потаємним наставником парочку фоліантів, майбутній Архімаг Води і ректор Фріданського Університету відвідав руїни відданої забуттю школи Крові і розкрив архів, що дуже добре зберігся.

А далі почалася містика: низка загадкових, але дуже справедливих смертей привела тоді ще юного Молодшого Магістра до Верховної Ради Фріданського Університету. Отже, між ним і кріслом ректора залишилося всього два кроки. Які розтягнулися ще на півсотні років. Але цей час мілорд Мудіні провів з користю і коли попередній ректор (який здогадувався про дар перспективного чарівника і тому – боявся його до мокрих підштанників) особисто оголосив Веніціана своїм наступником, той уже знаходився на вершині магічного харчового ланцюжка. Ставши Архімагом Води та Крові, віконт Мудіні опанував найскладніші і наймогутніші чари цих двох напрямків. А зараз Архімаг вже п’ятдесят років, як обіймав посаду ректора Йордського Університету, вселяючи в голови нового покоління чарівників нові, менш ортодоксальні ідеї. Що не могло не поліпшити загальну якість навчання, але, все-таки, діяло надто повільно. Та й більшість студентів, включно з деякими викладачами, дуже сильно вболівали за «старі й перевірені» методики…

Тож, будучи по саму маківку зануреним у царину магії та освіти, Веніціан Мудіні якось давно й майже повністю забув про ще один аспект своєї особистості. Належність до шляхетного роду.

Запит на телепатичну бесіду застав майстра Мудіні у його кабінеті, під час аналізу викладок чергового претендента на титул Магістра Води. Вловивши знайомі, але давно вже не чувані еманації сили, Веніціан здивовано гмикнув, але прийняв запит.

– Моя шана, Ваше сіятельство. Скільки ж років я не мав нагоди чути вашого голосу?..

– Три роки, Веніціане. Три роки. Від останнього особистого збору Ради Сімох. Я теж рада чути твій голос, але зараз, якщо твоя ласка, хотіла б обійтися без формальщини й одразу розповісти тобі про мету цього діалогу.

– Одразу бика за рога, впізнаю запальний характер Вікторії Флеймбьорп. – Посміхнувся у цьому мисленому діалозі Веніціан, а серце мага вже передчувало раптові та неминучі складнощі. – То чим я можу  тобі допомогти?

– Пам’ятаєш клятву Стихії від твого дідуся? Ту саму, яку він дав моєму батькові після допомоги з відбиттям нападу роду Снайкер?

– Такі речі не забуваються, Вікторіє.

Звісно, він пам’ятав. Коли, будучи ще дитиною, вимушений був споглядати за кривавою бійнею, вчиненою ворожим родом некромантів, що село за селом вирізали землі Мудіні. А природжені маги Води вочевидь мало що могли вчинити проти вже мертвих армій роду Снайкер. Зі Смертю завжди краще інших порався всепоглинаючий Вогонь. Тож тодішній голова роду, дідусь Веніціана, звернувся по допомогу до сусідів, роду Флеймбьорп. І магмові чарівники, під прикриттям залишків роду Мудіні, випхали ворогів з території графства, а потім – і допомогли знищити старший рід сім’ї Снайкер, тим самим розбивши ворога на голову. Тоді ж, власне, дідусь Веніціана урочисто й присягнувся допомогти роду Флеймбьорп, бодай ті попросять.