Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Стас протяжно видихнув, зариваючись пальцями у волосся. Сперся руками на стелаж з начинням для прибирання і опустив голову, утикаючись незрячим поглядом у підлогу. Твою ж мати, як же він хотів її. Після того, через які кола пекла Настя провела його, він все одно хотів її. Одержимо і фанатично. Хотів до поколювання в кінчиках пальців і болючої ломоти в кістках. Його колотило, трясло і вивертало від одного лише відчуття її в своїх руках. З жодною за п'ять років він не зазнав і десятої частки такого збудження, як з нею тільки що. І вона ж перестала брикатися. Міг би трахнути, і може навіть не один раз, тільки не хотів більше так. Досить з нього. У нього Свєта є, яка до рота йому заглядає і готова оди співати, а у нього знову дах їде. Хрін там. Він не дозволить цій стерві в черговий раз його використовувати. Наговорив їй стільки всього зі злості. Сам розумів, що перегинає, тільки зупинитися не міг. Настя не з тих, хто ляже під будь-якого просто заради втамування похоті, але образливі слова самі вилітали з рота. Образити хотів. Зачепити. Підколупнути. Вийшло. Браво, Стас. Тільки не легше а ні трохи. Він як був другим, так їм назавжди і залишиться. Розлючено вдаривши кулаком по стелажу, відчинив двері і залишив приміщення, відправившись до залу.