Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Точно, цигани! — прошепотів доктор. — Цигани!

— І що?

— Цигани у нас у Румунії довго в рабах у бояр були. Потім їх звільнили, вони з сіл повтікали до міст. Але, бачиш, не всі. Тут он на Ракоці працюють. І як працюють!

Працювали справді старанно. Не зупинялися. Пастухи за чередою ходили, хтось дрова рубав, хтось сир варив, жінки на городах біля замку працювали. Кілька артілей ліс звозили з гір. І всі тихо, і всі ні на мить не зупинялися, працювали і працювали. Ані тобі перепочинку, ані перекуру. Так, наче бити їх будуть, якщо зупиняться. Але річ у тому, що жодного наглядача та попихача видно не було. Самі працювали.

— Як же вони змогли циган примусити так працювати? — спитав Гальванеску. — Дива прямо! Народ цей лінивий і тільки батіг розуміє! А батогів і не видно!

Поки він на робітників дивився, я замку дивувався. Я таких і не бачив. Стояв на крутому пагорбі. Вузенька дорога хутко збігала до високих мурів із чорного каменю, від яких замок набував вигляду сумного і загрозливого. На стінах нікого не видно було. Здавалося, ніхто в замку не живе. Під пагорбом стояли сараї, загони для худоби, працювала пилорама. Там життя вирувало. Люди працювали, так само не зупиняючись ані на мить.

— Чудово, чудово! — прошепотів Гальванеску.

— Що? — спитав я. Доктор озирнувся, його очі палали захопленням.

— Якби мої наймити працювали так, як ці цигани, вони б виробляли вдвічі більше продукції! Вдвічі! А то і втричі! А на моїх же землях дуже ефективна організація праці! Наші революціонери вважають мене одним із найжорстокіших експлуататорів. Але вони забувають, що я будував дороги та мости, цехи та фабрики, я організовував медичні пункти для надання першої допомоги. Для верстатників я організовував курси вивчення грамоти, бо їм треба читати документацію і креслення! Саме завдяки мені дикий закуток нашої країни, що жив фактично в середньовіччі, тепер перетворився на розвинутий край. Я плачу стипендії молодим ученим та спеціалістам, я побудував у повітовому місті технічну бібліотеку! Я...

— Тихо, тихо! — Я схопив Гальванеску за руку. — Нас можуть почути.

— А, так. — Він кивнув і продовжив пошепки. — Просто я захопився! Ви ж бачите, яке диво у цих Ракоці?

— Де вони набрали людей? Ви ж казали, що селян не залишилося.

— Думаю, заманювали з Бессарабії та інших країв. Я чув якісь розмови про те, що час від часу табори циганів знімалися і їхали кудись, де просто зникали. Поширювалися чутки, що циганам обіцяли добре платити. Вони приїздили сюди, а тут їх ставили до роботи, — сказав Гальванеску. — Я ж навіть подумати не міг, що циган можна ось так використовувати. Я вважав це плем’я лінивим і здатним лише на крадіжки та байдикування! А тут вони працюють краще і старанніше, ніж мої залякані селяни.

— Залякані? Ви лякаєте своїх селян?

— Іване Карповичу, є два головні стимули для найманих робітників. Це батіг та пряник. Пряники — більше грошей. Але висока зарплатня згубно відбивається на економічному результаті. Що більше я плачу наймитам, то менше прибутків отримую. До того ж гроші розбещують робітників. Сьогодні люди зможуть наїстися досхочу, завтра куплять собі чоботи, щоб не ходити босоніж, післязавтра складуться на патефон, а потім почнуть вимагати нормованого робочого дня, а то й вихідних. Далі тільки революція. Цього не можна допустити, тому я завжди обираю батіг. У мене був загін гайдуків, які допомагали тримати наймитів у покорі. Сотня хлопців із батогами стоїть над робітниками, примушує їх працювати і слідкує, щоб не було жодних думок про повстання. Фактично у моєму господарстві втілено в життя модель ідеальної держави за Платоном. Я і мої близькі — філософи, гайдуки — солдати, а наймити — ремісники та селяни.

— Але ж вони не кріпаки. Чому вони не підуть від вас?

— Так, на жаль, я не маю законних підстав примушувати селян працювати на мене. Вони вільні піти, куди схочуть. Але і тут є вихід. Я даю гроші в борг, кожен мій наймит мені винен. Щороку наймити платять мені, і щороку сума боргу збільшується, бо відсотки зростають дуже швидко. Аби піти від мене, наймит мусить спочатку погасити борг. Грошей для цього немає. Отже, наймити мусять працювати на мене і нікуди не можуть подітися, крім як полізти в зашморг. Це, до речі, серйозна проблема. Щороку я втрачаю кілька десятків робітників через самогубство. Я спробував карати родини, тоді селяни почали вбивати дружин із дітьми.

— Господи, це ж до чого треба довести людей!

— Іване Карповичу, в питаннях прогресу не може бути простих чи легких рішень. Я вже казав і повторюю, що за нинішнього розвитку виробничих сил розквіт науки та культури, високий рівень життя найкращої частини суспільства можливий лише за рахунок жорсткої експлуатації гірших. У стародавніх Афінах вільна меншість добре жила, розквітали науки, споруджували розкішні будівлі за рахунок того, що на землі, в копальнях та підземеллях працювали тисячі і тисячі рабів. Так само й зараз. Наше, вчених-економістів, завдання — знайти найефективніші методи насильства. Брати Ракоці, здається, їх знайшли. Бо я не бачу тут гайдуків із батогами, але й без них люди старанно працюють. Не просто люди, а цигани! Оце б іще зрозуміти, як братам вдалося!

Гальванеску далі роздивлявся у бінокль різноманітні артілі робітників. Можна було помітити розподіл праці. Худобу випасали підлітки, вони ж, разом із жінками, доїли. Сир варили чоловіки. Жінки працювали на вузеньких смугах городів