Читати книгу - "Менсфілд-парк"

завоював повагу та прихильність Фанні Прайс, — на нього, без сумніву, чекали б успіх і блаженство. Його пристрасть уже дещо зробила. Заволодівши ним, вона не залишила байдужою і Фанні. Якби він був вартий більшого, то більшого й досяг би, особливо після одруження Мері з Едмундом, коли Фанні, свідомо намагаючись побороти своє перше почуття, стала б частіше шукати його товариства. Фанні радо винагородила б його за стійкість почуттів — і цієї винагороди він мав удостоїтись, мабуть, невдовзі після одруження Едмунда на Мері. Якби він вчинив так, як збирався і як, за його розумінням, слід було вчинити, — якби, повернувшись з Портсмута, одразу ж поїхав до Еврінгему, — цей вчинок міг би визначити його щасливу долю. Але його вмовили залишитися до прийому в місіс Фрезер; йому лестило, що його присутність є такою бажаною, і до того ж там він мав зустріти місіс Рашворт. Це збудило і його цікавість, і марнославство; і спокуса була надто сильною для душі, що не звикла жертвувати бодай чимось заради вищих переконань. Він вирішив відкласти подорож до Норфолку, розважив, що все може владнати й лист, а як ні — то й байдуже, — і лишився. Він побачився з місіс Рашворт, спіткався об холодний прийом, що мусив відштовхнути його і назавжди розлучити їх одне з одним; але він почувався скривдженим, він не міг витерпіти, щоб ним знехтувала жінка, яку ще недавно міг ощасливити один його погляд; він був готовий на все, щоб подолати її гордощі й гнів; адже гнівалася вона через Фанні; він хотів її підкорити, змусити місіс Рашворт ставитися до нього так, як ставилася Марія Бертрам.

У такому настрої він почав атаку — і завдяки грайливій настирливості скоро відновив те, що можна назвати близькими стосунками. Це був просто легкий флірт, але він подолав стриманість, яка, хоч і породжена гнівом, могла б уберегти обох; він збудив у ній сильніші почуття, ніж очікував. Вона любила його і не стала опиратися домаганням, що їй так лестили. Він втрапив у пастку власного марнославства і не мав навіть того виправдання, буцімто його засліпила пристрасть, оскільки душею все одно линув до її кузини.

Тепер йому найдужче хотілося одного — щоб Фанні та родина Бертрамів не дізналися про його любовні пригоди. Тримати все в таємниці було важливо не лише для репутації місіс Рашворт, але й для його власної. Повернувшись з Річмонда, він радий був би не бачити місіс Рашворт ніколи в житті. Все, що сталося далі, було наслідком її необачності; і врешті-решт він утік з нею, бо не мав іншого виходу, але навіть цієї миті шкодував, що втрачає Фанні, і шкодував ще більше тоді, коли скандал навколо цієї історії вщух і в перші ж кілька місяців разюча відмінність між кузинами змусила його ще вище оцінити її ніжну вдачу, чистоту її душі і благородство понять.

Покарання, публічне покарання ганьбою, справедливо торкається й чоловіка, проте, як ми знаємо, не завжди примушує дотримуватися моральних норм, установлених у суспільстві. У цьому світі кара не настільки відповідає злочину, як хотілося б; але, не сміючи сподіватися на більш справедливий вирок в іншому світі, ми можемо припустити, що розумний чоловік, яким був Генрі Кроуфорд, не скоро позбавився розпуки й жалю; і розпука часом оберталася докорами сумління, а жаль переходив у гірку спокуту, що він отак віддячив за гостинність, зруйнував мир та спокій сім'ї, пожертвував своїм кращим, найціннішим і найдорожчим знайомством і втратив ту, до кого плекав і щиру повагу, і ніжну пристрасть.

Після того, що сталося, що роз'єднало й віддалило сім'ї Бертрамів і Грантів, лишатися в такому близькому сусідстві було б вельми прикро; але відсутність останніх, що кілька місяців зумисне зволікали зі своїм поверненням, на щастя, завершилася необхідністю чи то, принаймні, можливістю назавжди покинути ці місця. Доктор Грант, завдяки підтримці, на яку вже перестав сподіватися, здобув місце каноніка у Вестмінстері, що дало йому змогу покинути Менсфілд, оселитися в Лондоні й отримати більший прибуток, необхідний для задоволення потреб, викликаних таким становищем; і це якнайкраще влаштовувало і тих, хто поїхав, і тих, хто лишився.

Місіс Грант, народжена дарувати і отримувати любов, мабуть, шкодувала, що мусить розлучитися з місциною і людьми, до яких уже звикла; проте її легка вдача допоможе їй почуватися щасливою будь-де і в якому завгодно товаристві; до того ж вона знову могла запросити до себе Мері; а Мері за останні півроку вже досхочу натішилася і дружбою, і своїм марнославством, і любов'ю, зазнала досить багато розчарувань, щоб нарешті скучити за ласкавою добротою сестри, її спокійним і розважливим поводженням. Вони оселилися разом; і коли доктор Грант помер від апоплексичного удару, що стався з ним після трьох поспіль обідів, заданих на честь його посвячення в сан протягом одного тижня, — вони не розлучилися; Мері твердо вирішила більш ніколи не звертати уваги на молодшого з братів, проте з-поміж спритних шукачів її руки та розбещених прямих спадкоємців, зачарованих її красою та двадцятьма тисячами фунтів, вона довго не знаходила жодного, хто міг би задовольнити її витончені в Менсфілді смаки, чий характер і манери дозволили б їй сподіватися на сімейне щастя, яке вона там навчилася цінувати, чи змусили її забути Едмунда Бертрама.

Едмундові тут пощастило незрівнянно більше. Йому не потрібно було чекати когось, хто зможе стати для нього новим кумиром. Тільки-но він перестав сумувати за Мері і доводити Фанні, що ніколи більше не зустріне такої дівчини, йому спало на думку, чи не може бути, що дівчина зовсім іншої вдачі підійде йому навіть краще, і чи не стає Фанні, з її чарівною усмішкою, з усіма її милими звичками, ще дорожчою для нього і більш йому потрібною, ніж була міс Кроуфорд; і чи не вдасться її переконати, що її сестринської ніжності може бути цілком досить для зародження подружньої любові.

Я зумисне уникаю називати строки — нехай кожен визначить їх сам, розуміючи, що для зцілення від непереборної пристрасті і звернення своїх незмінних почуттів на іншого різним людям знадобиться не однаковий час. Я тільки прошу кожного повірити, що саме тоді, коли це могло виглядати природним, і ані тижнем раніше, Едмунд забув і думати про міс Кроуфорд і так забажав одружитись на Фанні, як лишень могла цього бажати вона.

При тому, як він ставився до неї віддавна, з якою турботою плекав її невинність та безпомічність і як усе більше поважав її душевні чесноти, — що могло бути природнішим від такої