Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Він гірко спокутував свою помилку, яку тепер уже неможливо було виправити. Йому було боляче розуміти, що, витративши стільки коштів і зусиль на дбайливе та дороге виховання доньок, він не дав їм поняття про найважливіші обов'язки, не пізнав їхнього характеру та вдачі.

Здатність Марії до сильних почуттів і рішучих вчинків стала йому відомою тільки тоді, коли призвела до таких жахливих наслідків. Її так і не умовили розлучитися з містером Кроуфордом. Вона сподівалася вийти за нього заміж і не покидала його доти, поки не переконалася, що ці надії марні; а розчарування й тривоги зробили її такою дратівливою, почуття її стало таким близьким до ненависті, що вони деякий час були справжньою карою одне для одного і врешті-решт розлучилися за обопільною згодою.

Місіс Рашворт лишалася з коханцем, поки не дочекалася від нього докорів за те, що згубила його щастя з Фанні; і, покинувши його, вона втішалася лише тим, що таки справді їх розлучила. Що може зрівнятися з муками такої душі в подібному становищі?

Містер Рашворт легко отримав розлучення; і так розпався союз, укладений за тих обставин, що не дозволяли сподіватися кращої розв'язки. Місіс Рашворт зневажала чоловіка і любила іншого, а він чудово про це знав. Образи недолугого розуму і розчарування егоїстичної пристрасті навряд чи є вартими співчуття. Він дістав покарання за свою поведінку; а його дружину за тяжчий гріх було і покарано тяжче. Він, звільнений від шлюбних уз, міг лишатися скривдженим та нещасним лише доти, доки яка-не-будь інша гарненька дівчина знову не потягне його під вінець; і тоді він вирушить у нову і, будемо сподіватися, щасливішу шлюбну подорож, і якщо навіть знову пошиється в дурні, то хоча б радо та весело; вона ж мусить незрівнянно тяжче каратися на самоті, усіма покинута й засуджена, не маючи жодної надії на нову весну.

Де вона знайде притулок — це було предметом сумних та серйозних розмов. Місіс Норріс, чия прихильність до племінниці після всього, що та накоїла, здавалося, стала ще більшою, хотіла повернути її до батьківського дому, до турботи й уваги рідних. Сер Томас не хотів про таке навіть чути, і місіс Норріс ще більше розлютилася на Фанні, вважаючи, що цьому виною її присутність. Тітонька Норріс приписувала відмову сера Томаса цій причині, хоча сер Томас урочисто запевнив її, що навіть якби в його домі не жила ця юна дівчина чи будь-хто інший з його молодих родичів або родичок, кому може зашкодити товариство і репутація місіс Рашворт, він все одно ніколи б не став ображати сусідів, претендуючи на їхню увагу до своєї доньки. Як доньку — і, він сподівається, доньку, що спокутує свій гріх, — йому слід захищати її, підтримувати і допомагати їй виправитись, наскільки це можливо у такому становищі; проте далі цього він не піде. Марія занапастила себе, і він не буде марно намагатися виправити те, чого виправити не можна, виявляти поблажливість до розпусти чи применшувати ганьбу, щоб нещастя, яке спіткало його самого, не увійшло до якої-небудь іншої родини.

Скінчилося тим, що місіс Норріс вирішила покинути Менсфілд і присвятити себе своїй нещасній Марії; і коли вони оселилися в будинку, придбаному для них у чужій країні, самотні й відірвані від будь-якого товариства, при тому, що одна не плекала до іншої прихильності, а тій бракувало здорового глузду, легко повірити, що власна вдача була для обох найтяжчою карою.

Від'їзд місіс Норріс надзвичайно полегшив життя сера Томаса. Він був невисокої думки про неї ще відтоді, як повернувся з Антигуа; і при щоденному спілкуванні вона і своїми діями, й розмовами викликала в нього все менше поваги, а він дедалі глибше переконувався, що час не пішов їй на користь, а може, й він сам колись переоцінив її розум, якщо бозна-чого терпів її звички. Тепер він вважав її за зло, якого уникнути неможливо, тим гірше, що йому, здавалося, не буде кінця ніколи; вона стала ніби частиною його самого, яку доведеться терпіти довіку. Тому позбавитись її було справжнім щастям, і якби вона не лишила по собі гірких спогадів, йому загрожувала небезпека схвалити саме зло, яке спричинилося до такого блага.

У Менсфілді за нею ніхто не тужив. Вона не зуміла завоювати навіть прихильності тих, кого любила найдужче; а відтоді як місіс Рашворт покинула чоловіка, вона весь час була така роздратована, що невпинно дошкуляла іншим. Навіть Фанні не зронила й сльозинки за місіс Норріс, коли вона поїхала назавжди.

Джулії пощастило відбутися легше, ніж Марії, завдяки іншій вдачі та деяким обставинам, а передусім — через те, що ця сама тітонька менше її любила, менше їй лестила і не так її зіпсувала. Вона завжди лишалася в тіні Марії і сама звикла думати, що і красою, й талантами поступається старшій сестрі. Вона мала щасливішу вдачу і, здатна до сильних почуттів, краще вміла володіти собою; до того ж у ній не виховали такої згубної гордині. Вона легше змирилася з розчаруванням у Генрі Кроуфорді і змогла викинути його з голови досить скоро після того, як минув перший біль поразки; і коли в Лондоні знайомство поновилося і Кроуфорд знову став учащати до Рашвортів, їй вистачило глузду, щоб триматися від нього подалі; вона поїхала до інших родичів, щоб уберегти себе від нового захоплення Кроуфорд ом. Саме тому вона переселилася до своїх кузин. Містер Йєтс був тут ні до чого. Вона поблажливо приймала його залицяння, проте навряд чи була схильна відповісти йому взаємністю; і якби її сестра не вчинила такого неподобства і її саму через це не обійняв жах перед батьком і домом, — адже їй спало на думку, що тепер і до неї поставляться з більшою строгістю, і хотілося будь-що уникнути таких близьких і страхітливих наслідків, — старання містера Йєтса, можливо, ніколи б не увінчалися успіхом. Втекти з ним її змусило не що інше, як себелюбні страхи. Нерозважливість Джулії була викликана провиною Марії.

Генрі Кроуфорд, розбещений ранньою незалежністю і поганим прикладом удома, надто довго потурав примхам свого безсердечного марнославства. Одного разу, несподівано й незаслужено, воно відкрило йому шлях до щастя. Якби він міг вдовольнитися перемогою над почуттями однієї прекрасної жінки, якби міг втішити своє самолюбство вже тим, що подолав неприязнь,