Читати книгу - "Повернення короля"

нього згадують без особливого захоплення. Цей чоловік був жадібним до їжі та до золота, встрявав у міжусобиці з королівськими маршалами і з власними дітьми. Тенґел, третя його дитина та єдиний син, залишив Роган щойно досягнув зрілості і довго мешкав у Ґондорі, здобувши шану на службі в Турґона.

2905-2980

16. Тенґел. Він пізно – аж у 2943 році – одружився в Ґондорі з Морвен із Лоссарнаха, хоча вона була на сімнадцять літ молодшою за нього. У Ґондорі вона народила йому трьох дітей, із котрих Теоден, друге дитя, був його єдиним сином. Коли помер Фенґел, рогірими покликали Тенґела і той неохоче повернувся на батьківщину. Тенґел виявився удатним і мудрим королем, попри те, що в його домі послуговувалися ґондорською мовою, і не всі вважали це доречним. У Рогані Морвен народила йому ще двох доньок, і остання, Теодвин, була найвродливішою, хоча з’явилася на світ пізно (2963). Брат дуже її любив.

Невдовзі після Тенґелового повернення Саруман проголосив себе Володарем Ісенґарда і почав завдавати Рогану клопотів, порушуючи його кордони й підтримуючи його ворогів.

2948-3019

17. Теоден. У традиційних роганських переказах його називають Теоден Зановоожилий, адже він, заклятий Сарумановими чарами, пережив фізичний занепад, але Ґандальф зцілив його, і в останній рік свого життя Теоден ніби воскреснув, привівши своїх людей до перемоги у битвах за Горнбурґ, а згодом і на Пеленнорських полях – у найвеличнішій із битв тієї Епохи. Він поліг перед брамами Мундбурґа. Певний час спочивав у тій землі, де народився, поміж мертвих Королів Ґондору, та згодом його перенесли і поховали у восьмому кургані його династії в Едорасі. Опісля розпочалася нова династія королів.

Третя династія

У 2989 році Теодвин вийшла заміж за Еомунда зі Східної Сторони, головного Маршала Марки. Син її, Еомер, народився у 2991 році, а донька, Еовин, – у 2995-му. У той час знову нагадав про себе Саурон, і тінь Мордору сягнула аж до Рогану. Орки почали проникати у східні частини того краю, вбивати і викрадати коней. Інші лихі створіння спустилися з Імлистих Гір, і багато серед них було дебелих уруків, котрі служили Саруманові, хоча про це на ту пору ще довго ніхто не здогадувався. Основний виклик було кинуто Еомундові зі східних узгранич. Він дуже любив коней і ненавидів орків. Коли до нього доходили вісті про орківський набіг, він часто вирушав навперейми поганцям, розпашілий од гніву, необережний, у супроводі лише кількох людей. Отак і сталося, що його вбили у 3002 році: Еомунд переслідував невелику групу орків до кордонів Емин-Муїлу, де його перестріло численне військове угруповання недругів, які влаштували засідку між скель.

Невдовзі Теодвин захворіла і померла, завдавши тим великого горя Королю Теоденові. Він узяв її дітей до свого дому, називаючи їх своїми сином і донькою. Сам він мав єдину дитину – сина Теодреда, якому на той час виповнилося двадцять чотири роки. Королева Ельфгільда померла під час пологів, а Теоден не одружувався вдруге. Еомер і Еовин виросли в Едорасі й бачили, як чорна тінь упала на Теоденові хороми. Еомер був схожий на своїх праотців, а Еовин була тендітною та високою, граційною та гордою – цей спадок вона отримала з Півдня, від Морвен із Лоссарнаха, яку рогірими називали Сталевосяйною.

2991–Ч.Е. 63 (3084) Еомер Еадіґ. Ще замолоду він став Маршалом Марки (3017) і почав правити батьковою територією на східних узграниччях. Під час Війни за Перстень Теодред загинув у битві проти Сарумана біля Переправ через Ісен. Відтак перед смертю на Пеленнорських полях Теоден назвав Еомера своїм спадкоємцем і королем. Того дня Еовин також прославилася, бо і вона теж брала участь у битві, проте в іншій подобі: відтоді в Марці вона була відома як Володарка Щита[39].

Еомер став великим королем і, змінивши на престолі Теодена ще в юному віці, правив шістдесят п’ять років – довше, ніж усі роганські королі до нього, за винятком Альдора Старого. Під час Війни за Перстень він потоваришував із Королем Елессаром і з Імрагілом із Дол-Амрота: потому він часто навідувався до Ґондору. В останній рік Третьої Епохи Еомер одружився з Лотіріель, донькою Імрагіла. Їхній син, Ельфвайн Прекрасний, правив після батькової смерті.

В Еомерові дні у Марці ті люди, котрі хотіли миру, здобули його: народ став численним і в долах, і на рівнинах, побільшало й коней. У Ґондорі правив у той час Король Елессар, і в Арнорі – також. Він королював у всіх землях тих старовинних королівств, окрім Рогану: адже Елессар потвердив, що Кіріонів дар належить Еомерові, а Еомер повторив Клятву Еорла. І дотримувався її. Бо, попри те, що Саурон загинув, ненависть і зло, які він породив, не зникли, й Король Заходу мав підкорити ще багатьох ворогів, перш ніж Біле Дерево змогло рости в мирі. Тож завжди, коли Король Елессар виступав у похід, Король Еомер ішов пліч-о-пліч із ним: і по той бік Моря Руну, і на далеких луках Півдня відлунював грім од ходи кавалерії Марки. І Білий Кінь на зеленому тлі майорів на багатьох вітрах, аж доки Еомер постарів.

III

ДАРІНІВ НАРОД

Щодо походження ґномів побутують дивні чутки і серед ельфів, і серед них самих; але тому що йдеться там про речі дуже й дуже далекі від наших днів, то про них тут розказано мало. Даріном нарекли ґноми найстаршого зі Семи Отців їхньої раси, предка всіх королів Довгобородих[40]. Він спав собі сам, аж доки у безодні часу після пробудження того народу прийшов до Азанульбізару та до печер понад Кгелед-зарамом на сході Імлистих Гір і оселився там, де згодом постали Копальні Морії, уславлені в піснях.

Там він прожив так довго, що його стали називати Даріном Безсмертним. Але все-таки ґном помер іще до того, як закінчилися Прадавні Часи, і могила його – у Кгазад-думі; проте династія його ніколи не переривалась, і п’ять разів у його домі народжувалися спадкоємці, такі схожі на свого пращура, що й вони отримували ім’я Дарін. Серед ґномів його вважали Безсмертним, котрий все повертався: у ґномів є чимало незвичайних переказів і вірувань про свій народ та про його долю у світі.

Після того як закінчилася Перша Епоха, владу і багатство Кгазад-думу було примножено: їх збагатили багато народів і різноманітних знань та ремесел, коли стародавні міста Ноґрод і Белеґост у Синіх Горах було знищено під час поруйнування Танґородріму. Влада Морії перетривала Темноліття і Сауронове панування, бо, хоч Ереґіон було зруйновано і брами Морії – замкнено, чертоги Кгазад-думу були