Читати книгу - "Холодний Яр"

— Хмару в бою червона кіннота зарубала... При його боці згинула від шаблі й Катря... Бараніва важко раненого — живим захопили — добили у Знам’янці на пероні. Левадний, ранений — бомбою себе підорвав, викосивши з Люїса півгрупи чекістів... Квашу під Златополем убили — возили потім на страх по селах показувати... Вбили й Хоменка, Отаманенка... Семен Чучупака утік було з Мельників — на Черкащині потім священиком автокефальним був... До СВУ належав, — розстріляли цього року в Черкасах... Що з Олексою — не знаю, а Іван — у Києві вчився — арештували у потязі й скинули під колеса... Мамай — як припекло — утік із Плавнів до Катеринослава. Під своїм правдивим прізвищем, як Щириця — став професором історії в інституті освіти. Належав до СВУ організував та виховував в національному дусі студентів... Викрили завдяки жінці... Хотів сина до себе забрати, щоб на борця виховати... Привезли до Черкас... Оце пару місяців тому — при мені на розстріл із камери забрали... Пішов, старий, спокійно... Попращався з нами... «Доживете — каже — привітайте від мене вільну батьківщину. Для неї невільної — я зробив, що зміг...»

Пошепотівши ще трохи — С... заснув... Надурно намагаюся заснути й собі. По тілі бігали струмки гарячки й вдаряли шумом у голову... Перед очима пробігали події, бої, образи смерти бойових товаришів...

«Готов нових борців, Холодний Яре!»...

«Живе Україна!»

Так, дорогий побратиме! Живе! Не тільки під сонцем! Живе утих гарячих проміннях, що незримо пливуть із ваших холодних кістяків у душі живих! В душі тих, що ростуть вам на зміну!..

Думка побігла по дорогих, зрівняних із землею могилах, в степах Херсонщини, в лісах і узгіррях Чигиринщини, над Дніпром, над Богом, на Лисій горі... Розтинала землю й приглядалася до стлілих кістяків борців... Шукала в них знайомих рис... Розрізала схил Холодного Яру... Розгвінгила гарматню кулю... Жевріють на зм’ятому прапорі слова пророка... «І повіє новий вогонь з Холодного Яру...»

Крізь віддихи й стони сонних в’язнів «звірниця» — почувся дзвін. Що це?.. Невже дзвонить в тюрмі на ранішню перевірку?.. Ні. То гуде дзвін св. Софії — посилає тривожний зов по всій Україні... То тривожно гуде й великий мотрин дзвін — скликає холодноярців на бойову збірку...

-------------------------

Ідуть зімкнутими рядами безконечні бойові колони... В селянських свитах, у робітничих і студентських блюзах, у комсомольських сорочках і червоноармійських шинелях...

Ідуть колони твердим кроком непереможних. Не лякають їх тюрми — ні кулі, ні голод, ні холод північних таборів. Поляглі борці — воскресають в нових.

Ідуть колони тернисто-кровавим шляхом — до ясної великої Мети. Дорогу вказують їм могили тих, що на прапорах мали: Воля — або смерть.

1936 р. Багатківці — Плугів.

Від автора

Написані мною дві книжки про Холодний яр — обхоплюють лише час від початку 1920 року до початку 1921 року. Роки 1918,1919-1921,1922 мною не освітлені за винятком принагідно згаданих епізодів. Не освітлені вони взагалі. З 1919 року, є лише нарис холодноярця Сергія Полікші: «Кубанець Уваров — отаман Холодного яру в 1919 році». (Літопис Червоної Калини 1934 р.).

Холодноярець Пилип Постоленко доповняє до 1-ої частини «Хол. яр», що підчас топлення Коцуром червоних комісарів у Чигирині — загинув також і холодноярський старшина Руденко, посланий Василем Чучупакою до червоних «на підпал». Доповняє також, що документи (совітські) з якими холодноярці згодом вступали на службу до червоної міліції — були роздобуті й підроблені згаданим Руденком, а їздив по них, з доручення Чучупаки — п. Постоленко.

Пан Постоленко зазначає в листі, що я «чиню кривду», бо одних, як наприклад Чорноту, з яким він разом «бурлачив» — роблю «аж занадто героями», а про других нічого не згадую. Як не помиляюся — має на думу тих, що їх при мені в Холодному яру вже не було: то загинули, чи силою обставин — попали в інші осередки визвольної боротьби.

Не згадую, бо мало, або й таки нічого про них не знаю. Хто має якісь матеріяли — мусить оголосити. А цього часу, налічив я закордоном аж... трьох живих холодноярців. Та може й ще є хтось? Хай напише про те, що при ньому діялося. Не зможе сам опрацювати — хай пришле матеріял мені. Я опрацюю і за його авторства — видам. Таким чином може побачити світ ще й третя або й четверта книжка про Холодний яр.

* * *

Сердешно вдячний всім Читачам і Читачкам, які по перечитанні першої частини «Холодний яр», майже в двохтисячах листів — поділилися зо мною своїми думками і вражіннями. Всі ті листи для мене цінні, та з одним із них — хочу познайомити Читачів другої частини.

Високоповажаний пане!

Читаючи ваш «Холодний яр» — одержав я вісти про свого без вістки пропавшого брата Йосипа Оробка. Вістка сумна — болісна, але й радісна тим, що мій добрий брат загинув і його нема між живими, але загинув чесно, не зрадив нашої матері України та не сплямив свого роду.

Зрозуміла річ, що коли я, читаючи в хаті на голосно ту книжку, перечитав вістку про брата в рядах славних холодноярців, про якого не знали шістнадцять років де він подівся, та коли прочитав про його гідну смерть, то серце живіше билося, віддих запирало і не одну сльозу витиснула та згадка з моїх очей, незгадуючи вже про батька старого — сімдесятилітного. Цього хіба ніхто за зле не візьме — рідний же він наш... Хай йому і всім, що лягли в боротьбі з катами України, земля буде легкою.

Прошу не гніватися на мене, простого селянина за цю незграбну писанину і ще раз дякуєм вам дуже за згадку про Йосипа і просимо написати як відомо вам, де похований брат Йосип, чи сам чи в спільній могилі..

10.ІІІ. 1935 р. з пов. Михайло А. Оробко.

в с. Кулаківцях, пов. Заліщики.

Післямова від редакції

або

Роздуми про «академічні» видання

Можливо ці роздуми видадуться частині читачів дещо недоречними, але редакція вважає своїм обов’язком ознайомити читацький загал з методами «академічних» дослідників «Холодного Яру».

Академічні примітки і дана післямова від редакції з’явилися після прочитання «академічного видання», як ілюстрація «пафосу» певних «дослідників».

Вся «академічність» вмістилася на одну сторінку — це справді примітки варті уваги, решта — це «пафос» від