Читати книгу - "Феномен Фенікса"

еволюційного формування фізичного типу людини — не мали, звісно, аніякої уяви. Як і про теорію еволюції Ч. Дарвіна. Але вперто вірили (і розповідали про те у міфах та переказах), що первісна людина кимось (здебільшого богом) була створена. То що змушувало народи (і тепер ще змушує) триматися за міфи про штучне створення кимось перших людей? Просто так, на голому місці міфи не виникають — щось неодмінно став поштовхом для їх створення. Мабуть, подібні міфи є відлунням або справжніх подій, або такої ж інформації, що якимось чином була відома на зорі людства, а потім зітерлася з пам’яті, перетворившись по суті в казки. Не виключено, що саме ефірні люди і створили далеких пращурів роду людського. Досягнувши за мільйони і мільйони років неймовірного рівня розвитку, протоцивілізація мислячого ефіру повністю вивчила й освоїла доступний їй світ. І зрозуміла, що мусить бути на планеті інший світ, в іншому вимірі, в іншій кривій часу, мусить бути Задзеркалля. (А ми з їхнього боку теж Задзеркалля). І люди ефіру, володіючи колосальною технологією, підкоривши час, простір та швидкість і такі закони фізики, про які ми й мріяти не можемо, відкрили Задзеркалля і проникли в нього. І опинилися у безмежному білому світі, де на чорній землі володарювали зелені рослини. В їхньому царстві знаходилося царство комах, плазунів, птахів і тварин. Серед останніх чи не найбільше було різноманітних мавп, котрі, всупереч пізнішій теорії Дарвіна вперто не хотіли ставати людьми. По тій простій причині, що не могли ними стати.

Відкритий світ вразив ефірну цивілізацію пусткою — братів по Розуму, — вони сподівалися їх зустріти, — не виявилося. І тоді протоцивілізація вирішила колонізувати нововідкритий вимір рідної планети. І заселити його своїми людьми. (Чим більш світів заселених цивілізаціями мислячих істот, тим надійніша гарантія, що людство не зникне у Всесвіті внаслідок якихось непередбачених космічних катаклізмів, що не виключено, коли Розум локальний. Як свідчить земний досвід, головною умовою життя є відтворення нею собі подібних форм. Це закон збереження життя, бо воно існуватиме доти, доки відтворюватиме собі подібних. Та й взагалі, Розуму властиво розселятися, відкривати й освоювати все нові й нові краї та материки. — Згадаймо, як ми, земляни, відкривали й заселяли тьеру інкогніто, землю невідому).

Але виявилось, що новій світ, щойно відкрите Задзеркалля, не зовсім і сприятливе для життя ефірних людей — ні атмосфера з її щільністю та складом їм не підходила, ні сила притягання планети, ні інші природні і фізичні параметри. Ефірні люди могли в такому середовищі існувати лише в скафандрах чи під куполами міст, де були б створені необхідні їм умови. Але під куполами нова цивілізація не розвинеться. І тоді вирішено було створити для захисту життя спеціальні кокони, такі собі своєрідні біологічні комбінезони, в яких ефірні люди й народжуватимуться в новому світі, зростатимуть, розмножуватимуться тощо. Мислячий ефір синтезував біологічно важливі органічні сполуки амінокислот, протеїнів, нуклеотидів, вуглеводів, утворив біополімери та інші молекулярні системи. З них було сформовано захисний комбінезон для ефірного розуму-інтелекту — те, що ми називаємо нині тілом. Отак ефірні люди (власне, їхнє енергополе, свідомість та інтелект, те, що ми називаємо душею, а для них то є всією сутністю) були надійно заховані, як замуровані в білково-нуклеїнові тіла. І на білому світі планети Земля з’явилися ми, люди.

Можна навіть сказати коли були створені перші люди: близько 40-50 тисяч років тому. Тобто, тоді, коли за даними науки і з’явилися люди сучасного типу. А з’явилися вони зважте, загадково. За сучасними даними безпосередній антропоїдний предок людини виник десь 3-4 мільйони років тому. А людина розумна (гомо сапієнс, кроманьйонець, або сучасна людяна) з’явилася якось раптово — 40-50 тисяч років тому. І чомусь відразу з неоантропів «перестав діяти добір природній, як фактор формування роду». Діяв, діяв, а тоді ні з того, ні з сього (принаймні, наука цього достовірно пояснити не може) перестав діяти, тільки-но невідь звідки взялися сучасні люди. Більше того, з їхньою появою чомусь «біологічна еволюція людини змішалася з еволюцією її матеріальної й духовної культури».

Процитуємо ще науку: «Серед соціальних факторів основну роль (з появою людини сучасного типу — В. Ч.) відігравало суспільне виробництво, пов’язане з виникненням у неоантропів порівняно високорозвиненої суспільної свідомості, сформованого родового суспільства, а також образотворчого мистецтва, якого практично не було на попередній стадії антропогенезу».

Не було, не було і раптом біологічна еволюція змінилася еволюцією духовної культури і тоді негадано все з’явилося: і суспільне виробництво, і високорозвинена суспільна свідомість, і сформоване родове суспільство, і, зрештою, образотворче мистецтво, на яке, як відомо, ні мавпи взагалі, ні навіть людиноподібні не здатні. Наче все це раптово впало з неба 40-50 тисяч років тому, водночас з появою людини сучасного типу, яка з’явилась теж тоді і такою практично й зосталася. І більше всього, такою вона зостанеться в далекому майбутньому — хіба що у неї до точиться знань.

Протоцивілізація наділила нас двома видами зв’язку (чи способом передачі інформації від одного суб’єкта до іншого): сенсорною сигналізацією — мова, зір, нюх тощо. І далекодіючою (нею користуються ефірні люди) — телепатією, яку ми з часом втратили і якою нині володіють лише окремі представники гомо сапієнса — раніше їх називали чаклунами, тепер екстрасенсами. Оскільки в нас, попри, попри все, добра й гуманізму все ж таки більше, то такими нас, очевидно й запрограмували. (Зла цивілізація нас неодмінно наділила б своєю злістю, що є для неї нормою). Щоправда, внаслідок різних негативних факторів й зокрема соціально-політично-економічно-природніх, ми чимало із закладеного в нас добра і гуманізму порозгублювали в тисячолітній ході свого існування та кривавих пертурбаціях. Але будемо сподіватися, що втратили ще не все.

Про те, що вони наші творці, ефірні люди вирішили — до певного рівня нашого розвитку — нам не зізнаватися. Для чистоти експерименту. Їм цікаво, до чого ми, їхнє породження, самостійно дійдемо і якого рівня розвитку врешті-решт, сягнемо. Без їхньої допомоги і колосальної технології. Для них це має велике значення. Як і для нас — щоб ми, не обпираючись ні на чиї готові знання, могли самостійно утвердитись у світі, пристосуватися до нього, загартуватися і цим гарантувати собі подальший розвиток, як самостійної раси, а не чийогось безпомічного придатку. Тож і прилітають творці до нас, як на