Читати книгу - "Постріл із глибин"

«Naval History», 57; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 25,88. Термін «приблизний паритет» у військово-морській справі — Kräfteausgleich. Breemer, «Defeating the U-Boat», 12.(обратно) 82

Churchill, « World Crisis», 146; Scheer, «Germany’s High Sea Fleet», 11.

Ця патова ситуація не задовольняла жодну зі сторін. Обидва флоти сподівалися якось проявити себе у війні, і відсутність чітких масштабних дій виснажувала. Німецьким морякам доводилося терпіти знущання солдатів, які жартували: «Не турбуйся, фатерляцце, твій флот спокійно спить у безпеці в порту». Що ж до Британії, то за Адміралтейством стояла довга історія морських перемог, і її треба було гідно продовжувати. Як сказав один із верховних офіцерів, «Нельсон би перевернувся в могилі». Джелліко дуже хвилювало те, як захисну стратегію сприйматимуть його морські колеги, колишні і теперішні. У листі до Адміралтейства від 30 жовтня 1914 р. він писав, що боїться того, що вони можуть назвати таку стратегію «огидною»: «Я гадаю, що така тактика, якщо її не зрозуміють, може спровокувати ненависть до мене». Проте він усе одно планував дотримуватися цієї стратегії «незалежно від критики та думки непоінформованих». Koerver, «German Submarine Warf are», XXVIII, XV; див. лист Джелліко у «Naval History», Frothingham, 317.

(обратно) 83

Документи Гука.

(обратно) 84

Breemer, «Defeating the U-Boat», 17; Churchill, «World Crisis», 197—98; Marder, «From the Dreadnought», 57.

Брімер стверджує, що в катастрофі загинуло більш ніж 2,5 тисячі моряків.

(обратно) 85

Коли Черчилль уперше почув цю назву «ескадра-наживка» під час відвідин флоту, він вивчив питання, і воно настільки його стурбувало, що в п’ятницю, 18 вересня 1914 року, він відправив своєму тодішньому заступнику принцові Луїсу Баттенберзькому (його скоро «попросили» зі служби через німецьке походження) записку з закликом зняти ці кораблі зі служби. Принц погодився й віддав наказ голові штабу відправити ці крейсери деінде. «Це мене влаштувало, — писав Черчилль, — і я забув про це питання, упевнений, що його накази буде виконано якнайшвидше». Але минуло чотири дні, а кораблі так і залишалися там, де були, навіть у більш уразливому становищі. Зазвичай їх хоча б підтримувала група есмінців, але погода вкрай зіпсувалась, і есмінцям довелося повернутись у порт. До вівторка, 22 вересня, море заспокоїлось, і есмінці почали виходити в зону патрулювання. Веддіґен був там перший. Churchill, «World Crisis», 197—98.

(обратно) 86

Корабель настільки сильно похилився, що вже було видно частину дна та «бічний кіль». Гук побачив «сотні людських голів, які виринали на поверхню та зникали», поки «з верхньої палуби постійним потоком униз з’їжджали напівголі люди. Ковзаючи до бокового кіля, вони зупинялися, перелазили через нього та ковзали далі, аж доки не падали у воду. Я пам’ятаю, що подумав, чи не ранять їх мушлі, які причепилися до борту нижче від ватерлінії». Документи Гука.

(обратно) 87

Цифру у дві третини я взяв у Black, «Great War», 50.

(обратно) 88

Телеграма, Count Johann-Heinrich von Bemstorff to William Jennings Bryan, 7 лютого 1915 p., також див. додаток «Меморандум уряду Німеччини», «Міжнародні відносини».

(обратно) 89

Scheer, «Germany’s High Sea Meet», 218. Адмірал Шеер досить холодно сприймав людські втрати у війні та роль субмарин у наступі Німеччини. «Чим рішучіше йтиме війна, тим швидше вона закінчиться; якщо скоротити тривалість війни, ми врятуємо незліченну кількість життів та ресурсів, — писав він. — Отже, субмарина не може жаліти екіпажі пароплавів — вона повинна топити їх разом із кораблем. Серйозність ситуації вимагає від нас позбутися будь-яких докорів сумління — вони більше не доречні». Такий підхід, за його словами, вимагав повного використання потенціалу субмарин. «Ви ж не вимагаєте, щоб літак атакував ворога з землі», — писав Шеер. Неспроможність на максимум використовувати можливість субмарин атакувати зненацька — це «нерозумно та не по-військовому».

Крім того, казав Шеер, Німеччина чітко дала зрозуміти ворогові свої наміри, окресливши зону військових дій та попередивши кораблі щодо неї. Отже, якщо субмарина потопить комерційний корабель «разом з його екіпажем та пасажирами», то провина за це лежить на самих жертвах, які «знехтували попередженням та свідомо наразили судно на ризик бути торпедованим» (220,221,222—23,228).

(обратно) 90

Телеграма, William Jennings Bryan to German Foreign Office, via James W. Gerard, 10 лютого 1915 p., «Міжнародні відносини».

(обратно) 91

Бетман був певною мірою гуманітарієм — він чудово грав на піаніно, був експертом у класичних науках, читав Платона в оригіналі. Thomson, «Twelve Days», 119.

(обратно) 92

Devlin, «Too Proud to Fight», 322; Gibson and Prendergast, «German Submarine War», 105.

(обратно) 93

Scheer, «Germany’s High Sea fleet», 231.

(обратно) 94

Cooper, « Woodrow Wilson», 282; Grayson, « Woodrow Wilson», 50; Levin, «Edith and Woodrow», 52.

(обратно) 95

Wilson, «Му Memoir», 22; Cooper, «Woodrow Wilson», 282.

(обратно) 96