Читати книгу - "Аутсайдер"

Вона вивільнилася з їхніх обіймів, зашаріла, проте задоволена. За десять футів від них Ґабріела Сабло вмовляла хлопців залишити papi у спокої, щоб малі не зламали йому руки наново.

— Що знає Дерек? — спитав Ралф у дружини.

— Знає, що тато потрапив у перестрілку в Техасі і що з тобою все гаразд. Знає, що двоє чоловіків померли. Попросився приїхати додому раніше.

— І що ти відповіла?

— Сказала, що можна. Він повернеться наступного тижня. Ти не проти?

— Не проти.

Ралфу вже хотілося побачитись із сином — засмаглим, здоровим, із кількома новими м’язами від плавання, греблі й стрільби з лука. І з належного, верхнього боку ґрунту. Ось що найважливіше.

— Сьогодні обідаємо в нас удома, — звернулась Джинні до Голлі, — і ти знову зупинишся в нас. Заперечень не приймаю. Я вже приготувала кімнату для гостей.

— Це добре, — сказала Голлі й усміхнулася. Усмішка зникла, коли вона повернулася до Ралфа. — Було б іще краще, якби з нами обідали містер Ґолд і містер Пеллі. Це так несправедливо, що вони померли. Це все так…

— Я знаю, — сказав Ралф і пригорнув її до себе. — Знаю, як воно все.

  2

Ралф підсмажив стейки на грилі, який, завдяки його адміністративній відпустці, був бездоганно чистий. А ще Джинні приготувала салат, кукурудзу в качанах і яблучний пиріг à la mode [273] на десерт.

— Достоту американська їжа, señor, — зауважив Юн, поки дружина різала для нього стейк.

— І дуже смачна, — додала Голлі.

Білл Семюелз поплескав себе по животу.

— Наступного разу я захочу їсти десь на День праці [274], але це не точно.

— Бредня й дурня, — озвалась Джинні.

З холодильника, що стояв біля столу для пікніків, вона дістала пляшку пива й половину вилила собі в склянку, а другу половину — Семюелзу.

— Ти вкрай худий. Тут потрібна дружина, щоб тебе вгодувала, — сказала вона.

— Може, коли я розпочну приватну практику, колишня до мене повернеться. Тепер у місті знадобиться хороший адвокат, бо ж Гові… — він раптом збагнув, що каже, і пригладив чубчик (який уже зник завдяки новій стрижці). — Хороший адво­кат завжди знайде собі роботу, ось що я маю на увазі.

Вони трохи помовчали, а тоді Ралф здійняв свою пляшку з пивом.

— За друзів, яких немає поряд.

За те й випили. Голлі мовила тихим, майже нечутним голосом:

— Інколи життя буває дуже свинським.

Ніхто не засміявся.

Задушлива липнева спека трохи пересілася, найкусючіші комахи зникли, і сидіти на задвірку в Андерсонів було дуже приємно. Розправившись зі своїми порціями, двоє хлоп­чиків Юна та дві дівчинки Марсі Мейтленд перейшли до баскетбольного кільця по інший бік гаража й стали гратися в «Коняку» [275].

— Отож, — мовила Марсі, і хоч діти були далеко й цілком поринули в гру, вона все одно стишила голос. — Щодо дізнання. Нашій історії повірили?

— Повірили, — відповів Ралф. — Госкінз зателефонував Болтонам додому й заманив нас до Мерісвіллської діри. Там він став, не розбираючи, по нас палити, убив Гові й Алека та поранив Юна. Я висловив здогадку, що насправді він полював на мене. За роки служби в нас накопичилися свої незгоди, і що більше він пив, то більше цим переймався. Тепер поліція припускає, що в нього був невстановлений допоки спільник, який постачав йому випивку й наркотики — патологоанатом виявив при розтині сліди кокаїну — і живив його параною. Техаські патрульні спустилися в Залу звуку, але спільника не знайшли.

— Тільки одяг, — додала Голлі.

— І ви певні, що він мертвий, — сказала Джинні. — Той чужинець. Певні.

— Так, — підтвердив Ралф. — Якби ти сама бачила, то сумнівів не мала б.

— І радій, що не бачила, — додала Голлі.

— То все скінчилось? — спитала Ґабріела Сабло. — Бо мене лише це й цікавить. Усе насправді скінчилось?

— Ні, — відповіла Марсі. — Не для мене й дівчаток. Поки Террі не виправдають. От тільки як це зробити? Бо його вбили ще до початку судового слухання.

— Ми над цим працюємо, — сказав Семюелз.

  (1 серпня)

  3

На світанку першого повного дня у себе вдома у Флінт-Сіті Ралф знову стояв біля вікна своєї спальні, зчепивши за спиною руки, і дивився на Голлі Ґібні, яка знову сиділа в шезлонгу на задвірку. Він придивився до Джинні, яка досі спала й тихенько хропіла, а тоді спустився на перший поверх. Ралф не здивувався, побачивши на кухні сумку Голлі, яка вже спакувала свої нечисленні пожитки до перельоту на північ. Окрім того, що ця пані була собі на умі, вона й посиденьок не справляла. Ралф здогадувався, що вона залюбки забереться геть із Флінт-Сіті.

Того минулого раннього ранку, коли він сидів тут із Голлі, запах кави розбудив Джинні, тому цього разу Ралф прихопив лише апельсиновий сік. Він любив свою дружину та її товариство, але сьогодні йому хотілося побути з Голлі сам на сам. Між ними утворився зв’язок, який нікуди не зникне, навіть якщо вони більше ніколи не побачать одне одного.

— Дякую, — мовила Голлі. — Уранці нема нічого кращого за апельсиновий сік.

Вона з утіхою поглянула на склянку, випила половину й додала:

— Кава зачекає.

— Коли в тебе рейс?

— Чверть на одинадцяту. Виїжджатиму о восьмій, — вона трохи зніяковіло всміхнулася, коли Ралф кинув на неї здивований погляд. — Знаю, я патологічна рання пташка. «Золофт» вирішує багато моїх проблем, тільки не цю.

— Ти поспала?

— Трохи. А ти?

— Трохи.

Вони помовчали. Перший птах завів свою ніжну, лагідну пісню. Другий відгукнувся.

— Кошмари снились? — спитав Ралф.

— Так. А тобі?

— Так. Хробаки.

— Після Брейді Гартсфілда мені також снилися кошмари. В обох випадках, — вона легко торкнулася його руки, потім прибрала пальці. — Спершу їх багато, але згодом — дедалі менше.

— Гадаєш, вони колись припиняться взагалі?

— Ні. І я не певна, що хочу їх позбутися. Сни — це спосіб, у який ми контактуємо з невидимим світом, принаймні я так вважаю. Це особливий дар.

— Навіть кошмари?

— Навіть кошмари.

— Ми триматимемо зв’язок?

Голлі здивувалася.

— Звісно. Мені ж хочеться дізнатись, чим усе скінчиться. Я дуже цікава людина. І часом встряю через це в халепи.

— А часом — вилізаєш із них.

Голлі всміхнулася.

— Хотілося б у це вірити, — вона допила сік. — Певно, містер Семюелз тобі допоможе. Він трохи нагадує мені Скруджа, що був побачив тих трьох привидів . І, власне кажучи, ти теж.

Ралф розсміявся.

— Заради Марсі та її дочок Білл зробить усе, що зможе. І я допоможу. Нам обом треба якось спокутати провину.

Голлі кивнула.

— Усе, що зможете, а як інакше. Але потім… відпустіть. Як не вмієш відпускати паскудне минуле, то помилки з’їдять тебе живцем, — жінка повернулася до Ралфа й подарувала йому один із тих рідкісних незмигних поглядів. — По собі знаю.

На кухні загорілося світло. Джинні вже встала. Невдовзі трійця питиме каву за цим столиком для пікніків, але поки вони з Голлі були вдвох, Ралф мав