Читати книгу - "Три бажання для мільйонера, Лія Серебро"

— Це що, правда ще одна перевірка? — з обуренням запитала вона, виходячи з машини і озираючись навколо. — Дмитре, ти глузуєш з мене?

— Саме так, Зоя, — він дивився на неї, як на неприємну загадку. — Досить обманів. Або зараз ти йдеш і підтверджуєш моє батьківство чесно, або всі твої схеми обернуться проти тебе.

— Це вже занадто, Дмитре! — Зоя намагалася сперечатися, захищаючи свою невинність, але Дмитро був незворушним.

— Якщо тобі немає чого приховувати, то в чому проблема? Зараз зайдемо, і ти зможеш довести все остаточно, — сказав він холодно.

Зоя побіліла від люті й нервово глянула на Микиту, який з дитячою безпосередністю дивився на неї, нічого не розуміючи. Їй не залишалося нічого, окрім як скоритися. Дмитро без зайвих слів провів їх у клініку, де одразу підготували все для нових аналізів.

Зоя до останнього противилася, навіть намагалася створити скандал у приймальні, але на Дмитра це не справило жодного враження.

— Досить, — нарешті сказав він. — Якщо все чисто, ти можеш далі не хвилюватися. Але повір, Зоя, якщо щось випливе…

Вона замовкла, зрозумівши, що більше не має вибору.

Дмитро поглянув на Микиту — хлопчик сидів трохи знічений, зосереджено вертів у руках спінер. Він намагався розвіяти хвилювання, показати синові, що все буде добре, незалежно від результату. Дмитро зітхнув, набираючи повітря для першого кроку.

— Микито, — він опустився навпочіпки, щоб бути на одному рівні з сином, — знаєш, хто я?

Микита здивовано кивнув, пильно дивлячись на нього.

— Ти той дядько, який часто приходить до мами, — хлопчик відповів щиро, але з ноткою дитячої підозри.

Дмитро усміхнувся, розуміючи, що Микита поки бачить його як когось «дорослого», а не як батька. Але він відчував усередині якусь дивну теплоту, надію, що все буде інакше, що це стане початком.

— Вірно, приходив, — він підморгнув, -Мені цікаво й з тобою побалакати, ближче познайомитися. Пробач, але не було такої нагоди раніше.

Микита трохи зніяковів, але все ж спробував усміхнутися.

— А ти теж мене любиш? — несподівано запитав він.

Дмитра це питання застало зненацька, але він миттєво зібрався.

— Так, Микито, люблю, — сказав він з теплом і відданістю в голосі. — І знаєш що? Зараз ми дізнаємось, чи я ще й твій тато. Але знаєш, навіть якщо не виявлюся, це нічого не змінить. Ти завжди можеш розраховувати на мене.

Микита дивився на Дмитра, наче вперше. Очі хлопчика трохи заблищали від щирості цього моменту. І ось вперше між ними встановився зв’язок — наче невидима нитка, яка поєднала їх обох, незалежно від паперових підтверджень і довгих років очікування.

— Давай будемо друзями, добре? — Дмитро простягнув йому руку.

Микита, ледь посміхаючись, потиснув її.

Тепер залишалося лише чекати результату та надіятися, що все складеться на краще.