read-books.club » Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

37
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 132 133 134 ... 162
Перейти на сторінку:
24.2

 

– Але чому ви саме тут? – здивувався я. – Вхід в усипальницю нічних охороняється краще ніж скарбниця імператора!

Гном примружив маленькі очі:

– Де є вхід, там і вихід… або інший вхід. Невже ніхто не замислювався, звідки під Мелосом стільки катакомб? Тут кілька десятків ярусів, на кожному з яких легко розміститься містечко середніх розмірів. Легко здогадатися, що останній притулок нічних в іншому світі. У нашому рідному світі!

– Наче Сім’я запрошує сюди кожного зустрічного. – Зізнаюся, розміри усипальниці поставили мене в глухий кут ще під час першого її відвідування, але тоді я дивувався силі нічних, які влаштували таке… таке… ух, аж дух захоплює, як подумаю про масштаби!

– Однак ви не висловили надмірного подиву, з’явившись тут, – парирував співрозмовник. – Тому смію припустити, що з Сім’єю вас пов’язують тісніші взаємини, ніж ви говорите.

Він вказав на мене коротким пальцем! Сищик доморощений… Бач, як осмілів! Краще б на мої очі увагу звернув. Втім, ні, тоді мені довелося б і в цьому виправдовуватися. Що за життя? Хоч куди поткнись, скрізь винен.

– Я нічого не говорю, – мій тон заздалегідь відкидав будь-які заперечення, – а ось ви берете на себе занадто багато, шановний Мурр-ро.

Що не кажіть, та вдала зовнішність – половина успіху! У міру того, як мої брови зсувалися до перенісся, а лоб невдоволено хмурився, з гнома виходила самовпевненість.

– Так тримати, перевертню! – підбадьорив Керьял. – Ввічливо, але жодних натяків на слабкість.

Ну-ну, самі напросилися.

– Ба більше, – я таємничо стишив голос, – тільки вам хочу зізнатися, що сам Дайлен попросив мене розібратися з однією справою.

– З якою справою?.. – прошепотів коротун, заворожено спостерігаючи за кожним моїм рухом.

– З дуже важливою і абсолютно секретною справою, про деталі якої розповідати забороняє кодекс сищиків. Можу сказати, що в моєму звіті буде рябіти від слів «принцеса», «підступність» і «любов».

– Не перестарайся! – спинив нічний.

– О-о-о, – зацікавлено подався вперед гном, та так, що ледь не злетів додолу.

– Візьміть картоплинку, – щедро запропонував я, – і слухайте!

Через деякий час у «мого» довгобородого очі лізли на лоб від захвату з приводу знайомства з такою надзвичайною особистістю, як я.

Мало-помалу він зізнався, що ніколи раніше не бачив чоловіка (так-так, саме чоловіка!), який керував викраденням, а про його підручних може сказати ще менше. Якісь пройдисвіти різних рас, і людської теж. Вони заглядали лише під час годівлі, мабуть, впевнені, що нікуди жителям підземного світу не дітися. Гномки їх не цікавили, гноми – тим паче, тому ув’язнення проходило мирно, хоча й злиденно.

Я похвалив гнома за виняткову сміливість і кмітливість, на що він скромно зауважив, що завжди був запасливим. Здалося, це найвища похвала за гномівськими мірками, але розкотистий регіт Керьяла зародив у мені сумніви.

– А чим ви збираєтеся запастись, Мурр-ро? – хотілося б почути у відповідь щось на кшталт «Підтримкою» або «Союзниками», проте…

– М’ясом, – скромно зізнався довгобородий.

Я розсміявся, старанно ігноруючи холод у серці:

– Гноми не займаються людожерством!

– Ситі гноми, – уїдливо уточнив нічний.

– Ми не займаємося гноможерством, – спокійно запевнив коротун. – А хіба ви – гном? – Він облизався. – Картоплі занадто мало, пане… Без сумніву, світ багато втратить, залишившись без вас, але ті з нас, хто виживе, оспівають цю жертву в легендах. Дивіться, он майстер Ірані-го вже почав вибивати ваше ім’я на стіні.

– Час прощатися, – перервав свої веселощі Керьял. – Біжи!

І я зірвався з місця.

– Тіло візьми! – крикнув нічний

Наче у мене з пам’яттю проблеми. Чи наче я повернувся б!

***

{Рена}

Тяма просиналась повільно і неохоче. Я немов виринала із солодкого ранкового сну, коли сновидіння переплітаються з дійсністю. Було м’яко, тепло і затишно, як у домашньому ліжку, і тільки легкий шерех порушував ідилію… Навіть не шерех, а якийсь сторонній звук – тихий, та недоречний, а тому дратівливий. Стук гілок, що гнуться від сильних поривів вітру, мишеня під підлогою, пісні веселих сусідів після опівночі…

Потроху я почала розрізняти слова. Дивні слова, відверто кажучи, вони аж ніяк не асоціювалися з дійсністю.

– Ти козел! – злісний шепіт.

– Пахне скандалом. Міжнародним, – помітна насмішка.

– Начхати, але ти – козел! – скрип зубів.

– У Гартоні так висловлюють глибоку вдячність? – легке позіхання.

– Я тобі шию скручу! – безсила загроза.

– А сенс? – ледь чутний тріск.

– Боги! – вражений подих. – Ми так можемо?

– Навіщо одразу «боги»? Я просто Лан, – посмішка в голосі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 132 133 134 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"