Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

чисел. Воно полягає у відділенні від предметів їх кількісних властивостей. Дитина, поки дістане це найпростіше абстрактне поняття, не вміє абстрагувати, вона може тільки віднімати за допомогою аналізу властивостей, що, зрештою, теж є в певному смислі абстрагуванням. До першого абстрактного поняття дитина доходить поступово, а потім витворює їх собі в міру того, як здобуває нові поняття і вчиться їх комбінувати.

А отже, шкала розумових рівнів, від найнижчого аж до найвищого, складається з якісно ідентичних щаблів. Наступні її щаблі утворюються зростаючою кількістю понять, а їм відповідає, згідно з правилами, зростаюча кількість комбінацій. Це завжди і всюди ті самі елементи.

Звідси випливає, що розум істот, які належать до різних видів, може в основі своїй вважатися якісно ідентичним, зовсім так само, як і найскладніший розрахунок не є нічим іншим, як низкою додавань і віднімань, тобто дій якісно ідентичних. Так само й кожна математична задача, якщо вона не має пропусків, є, по суті, низкою абстракцій, починаючи від найпростіших і закінчуючи найвищими й найскладнішими.

Веласкес додав ще кілька подібних порівнянь, які Ребека слухала, схоже, дуже охоче, так що розійшлися обоє дуже собою задоволені.

День сороковий

Я прокинувся рано і вийшов з намету подихати свіжим ранковим повітрям. Веласкес і Ребека вийшли з тією ж метою.

Ми рушили до дороги, аби переконатися, чи не видно на ній якихось подорожних. Підійшовши до ущелини, що в’юнилася між двома скелями, ми вирішили посидіти.

Невдовзі ми побачили караван, який наближався до ущелини й розтягнувся в п’ятдесяти футах під скелями, на яких ми знаходилися. Чим більше подорожні наближалися до нас, тим більшу цікавість у нас збуджували. Відкривали процесію чотири індіанці. Одягнені вони були лиш у довгі сорочки, обшиті мереживом. Голови були накриті солом’яними капелюхами з пучками пер. Усі четверо були озброєні довгими рушницями. Далі ішло стадо лам; на кожній сиділа мавпа. Потім на добрих конях їхав кортеж добре озброєних негрів. За ними — двоє чоловіків похилого віку на чудових андалузьких скакунах. Обидва старці були закутані в плащі з блакитного оксамиту, на яких були вишиті хрести ордену Калатрави. За ними вісім молуккських острів’ян несли китайський паланкін, у якому сиділа молода жінка в багатому іспанському вбранні. Молодий чоловік на гарячому скакуні ґраціозно гарцював біля дверцят її паланкіна.

Потім ми побачили молоду особу, яка лежала непритомна в лектиці; біля неї на мулі їхав священик, кропив їй обличчя святою водою і, як видавалося, відганяв дияволів. В кінці процесії ішла довга шерега людей усіх відтінків шкіри, від чорно-ебенового до оливкового, і тільки білого не було серед них.

Поки караван минав нас, ми не подумали про те, аби запитати, що це за люди, а коли пройшов останній, Ребека сказала:

— Правду кажучи, варто було б довідатися, хто це такі.

Коли Ребека говорила це, я побачив чоловіка, приналежного до каравану, який відстав від інших. Я відважився спуститися зі скелі й побіг за цим марудою. А той впав переді мною на коліна й, тремтячи від страху, заволав:

— Сеньйоре злодію, зжалься, не вбивай шляхтича, який хоч і народився серед копалень золота, але й копійки за душею не має.

На це я відповів, що я не злодій і хочу тільки довідатись, ким є ті люди, які щойно пройшли тут.

— Якщо тільки про це йдеться, — сказав, встаючи, американець, — то я охоче заспокою твою цікавість. Давай видряпаємося на цю високу скелю, з неї ми зможемо бачити весь караван. Спереду, сеньйоре, ти бачиш дивно одягнених людей, які відкривають процесію. Це індіанці з Куско й Кіто, сторожа цих прекрасних лам, яких мій пан хоче подарувати найяснішому королю Іспанії та Індії.

Негри є рабами мого пана, а радше були ними, бо іспанська земля не визнає рабства так само, як і єресі, і в ту мить, коли ці чорні ступили на цю святу землю, вони стали такими ж вільними, як ти і я.

Отой літній чоловік, якого ти, сеньйоре, бачиш по праву руку, це граф де Пенья Велес, племінник знаменитого віце-короля з тим же іменем і ґранд першого класу. Той другий старий — це маркіз Торрес Ровельяс, син маркіза Торреса і чоловік останньої спадкоємиці роду Ровельяс. Обох цих сеньйорів завжди поєднувала найтісніша дружба, яку ще більше зміцнить шлюб молодого Пенья Велеса з єдиною дочкою маркіза Торреса Ровельяса.

Ти бачиш звідси цю прекрасну пару. Молодий сидить на чудовому скакуні, наречена ж — у паланкіні, яку король Борнео подарував багато років тому покійному віце-королю де Пенья Велесу.

Зате про дівчину в лектиці, з якої священик виганяє дияволів, мені, сеньйоре, так само, як і тобі, нічого не відомо. Учора вранці я з цікавості підійшов до якоїсь шибениці, що стояла біля дороги. Там я й знайшов цю молоду дівчину, яка лежала між двома повішениками, тож я покликав усіх інших, щоб показати їм таку дивовижу. Граф, мій пан, побачивши, що молода дівчина ще дихає, наказав віднести її на місце нашої ночівлі, вирішив навіть затриматися там ще на один день, щоб можна було краще доглядати за хворою. Незнайомка й справді заслуговує на всі ці старання, бо вона надзвичайно гарна. Сьогодні наважилися перенести її в лектику, але бідолашна весь час слабшає і втрачає притомність.

Дворянин, який іде слідом за лектикою — це дон Альваро Маса Ґордо, головний кухар, а радше управитель графського двору. Обіч нього крокують паштетник Лемада й кондитер Лечо.

— Дякую тобі, сеньйоре, — сказав я, — ти говориш мені значно більше, ніж я хотів почути.

— Нарешті, — додав він, — тим, котрий замикає процесію і має честь говорити з тобою, є дон Ґонсальво де Ієрро Санґре, перуанський дворянин, який походить від Пісарро і Альмаґро і є спадкоємцем їх доблесті.

Я подякував знатному перуанцю й приєднався до своїх супутників, яким переказав усе, про що дізнався. Ми повернулися до табору й розповіли ватажку циган, що зустріли його малого Лонсето й доньку тієї прекрасної Ельвіри, місце якої він займав колись біля віце-короля. Циган відповів, що вже віддавна знає про те, що вони мали намір покинути Америку: минулого місяця вони зійшли на берег у Кадиксі, звідти виїхали тиждень тому й провели дві ночі на березі Ґвадалквівіру, недалеко від шибениці братів Зото, де знайшли молоду дівчину, що лежала між двома повішениками. Потім він додав:

— Мені здається, що ця молода дівчина не має ніякого зв’язку з Ґомелесами; я, в кожному разі, зовсім її не знаю.

— Як це, — здивовано вигукнув я, — ця