Читати книгу - "Метаморфози"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
214 Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,
215 Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.
216 Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні —
217 Парость людини майбутньої — ми у свій час визрівали.
218 Втрутилась щедра майстриня-природа; у череві здутім
219 Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки
220 Вихід упору дає їм — на вільне виводить повітря.
221 Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.
222 Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.
223 Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати —
224 Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.
225 Ось уже спритність у нього й снага… Вже відміряно стежку
226 Юності милої. Вже за плечима — середина віку,
227 Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.
228 Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні
229 Сили. Заплакав Мілон постарілий, побачивши мляві
230 Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса
231 М'язів потужністю, потім — обвисли, немов позсихались.
232 Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі
233 Зморшки; навіщо було, — каже, — двічі мене викрадати?
234 Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!
235 Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,
236 Все це на смерть прирікаєте ви — неминучу, повільну.
237 Втім, переміні й початки речей — елементи — підлеглі.
238 Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.
239 В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні
240 Містяться. Два з-поміж тіл тих, що світ населяють, — вагомі
241 Через тягар свій вода та земля — опадають додолу.
242 Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору
243 Линуть нестримно — повітря й вогонь, од повітря чистіший.
244 Хоч між собою вони помежовані,— все виникає
245 З них і до них же вертається знову: спливає водою,
246 Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,
247 Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,
248 Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.
249 Потім усе йде зворотною стежкою: зверху — донизу.
250 Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;
251 З нього — вода, а з тужавої хвилі — земля виникає.
252 Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,
253 Творить, чергуючи з формами форми, майстриня-природа.
254 Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.
255 Все тільки змінює вигляд. Отож народитися — значить
256 В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти —
257 Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,
258 Щось хай, можливо, — туди, але в цілому — все збережеться.
259 Довго в однаковій постаті — я переконаний — в світі
260 Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого
261 Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.
262 Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге
263 Море; де води були, там посушливі бачив я землі.
264 Від берегів оддалік залягали морські черепашки.
265 Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.
266 Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
267 Долом; зелені верхи після поводі канули в море,
268 Де були здавна грузькі болота — вже пустелі жагучі.
269 Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.
270 Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість
271 Там замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,
272 Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!
273 Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,
274 Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.
275 Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,
276 То повертається знов у руслі на поля арголідські.
277 Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,
278 Кажуть, набридли — й тече вже по-іншому, ставши Каїком.
279 Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський
280 Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.
281 Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу
282 Котить в Еліді Анігр, бо кентаври — якщо хоча трохи
283 Вірити давнім співцям — в його водах колись омивали
284 Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.
285 Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,
286 Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?
287 Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу
288 Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?
289 Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,
290 Нині — довкіл там вода. З побережжям Італії, кажуть,
291 Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила
292 Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.
293 Хто б хотів Буру й Геліку, ахейські міста, розшукати,
294 Мусив би в море пірнуть: мореплавці й сьогодні покажуть,
295 Де під водою, на дні, проглядають похилі будівлі.
296 Там, де Піттеєве місто Трезен, поблизу височіє
297 Голий, без кущика горб. Колись чисте, рівнісіньке поле,
298 Нині — той горб самітний. У минулому (страшно й казати!)
299 Дика потуга вітрів, що в сліпих вирувала глибинах,
300 Прагнучи вихід найти, поривалася марно на волю,
301 До піднебесних висот; у сліпім підземеллі, одначе,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.