Читати книгу - "Метаморфози"

303 Випнула землю горбом; так міхур, коли в нього дихнути,

304 Так од повітря, бува, роздувається й міх, який зшито

305 З шкури козла. Залишився цей опух місцевості й досі,

306 Ставши неначе горбом, що затверднув з перебігом часу.

307 Прикладів безліч я згадую — бачених, чутих, та зараз

308 Лиш на кількох зупинюсь. Чи, скажімо, й вода найчистіша

309 Не зазнає перемін? Ось твоя, рогоносний Аммоне,

310 Хвиля опівдні — мов лід, а під вечір і зранку — гаряча.

311 Кажуть, якщо деревину занурити в Атаманійську

312 Річку тоді, коли місяць найтонший, — згорить деревина.

313 Єсть у кіконів ріка: хто поп'є з неї, в того відразу

314 Каменем стане нутро; кожну річ вона в мармур оберне.

315 Кратіс-ріка й Сібаріс, що пливуть побіч нашого краю,

316 Роблять волосся подібним до золота чи до бурштину.

317 Найдивовижніше те, що й такі ще на світі бувають

318 Води, котрі не тіла тільки можуть, а й душу міняти.

319 Хто не чував про солодку знемогу струмка Салмакіди,

320 Про ефіопських озер забуття: хто ковтне їх водиці,

321 Той у нестяму страшну або в сон непробудний впадає.

322 Хто невситиму жагу в джерелі заспокоїть кліторськім,—

323 Вин одцуравшись, тверезий, одній лиш воді буде радий.

324 Може, тому що вода з полум'яним вином ворогує,

325 Може, й тому що син Амітаона — вважають тутешні —

326 Вирвавши силою трав і примовок од п'яного шалу

327 Буйних Претід, по воді розметав помічні при нестямі

328 Засоби — й те джерело до вина зберігає ненависть.

329 Інша природа в струмка лінкестійського: хто з нього вип'є,

330 Хай не багато — ковточок води, на ногах неслухняних

331 Буде хитатися так, мовби чистим вином пригощався.

332 Місто є, назване здавна Фенеєм в Аркадському краї.

333 Має там витік двояка вода, що вночі небезпечна:

334 Шкодить, коли її пити вночі; коли вдень — не завадить.

335 Отже, є різні всілякої дії в річках та озерах

336 Сили природні. Був час — мандрувала Ортігія морем;

337 Нині — на місці стоїть. Аргонавтів бувало лякали

338 Зіткнення скель Сімплегад, що в них піниста вклинилась хвиля,

339 Нині ж — незрушні вони, ще й вітрам можуть протистояти.

340 Так от і Етна, що полум'ям бухає з горен сірчаних,

341 Не палахтіла весь час і не буде весь час палахтіти.

342 Три тут можливі причини: земля — це істота, що має

343 Дихальні горла повсюди, щоб ними, вогонь видихати,

344 Змінює, отже, й шляхи свого дихання — з порухом кожним

345 Тут загородить одну, а там щілину іншу відкриє;

346 Далі: в найглибших печерах поривні вітри, закружлявши,

347 Скелі збивають, чоло до чола, й речовину з вогненним

348 Сім'ям женуть на ті скелі, й од іскри вона пломеніє.

349 З часом, одначе, стихають вітри й остигають печери.

350 Врешті, потужні потоки смоли там беруться — раптовим

351 Жаром чи вбога на дим розгоряється сірка жовтава;

352 Та не весь час у догоду вогневі поживу добірну

353 Буде давати земля: її сили розтратяться з віком;

354 Їжі забракне тоді ненаситній, захланній природі,

355 Зморена голодом, буйний вогонь свій, погасши, погасить.

356 Каже нам чутка прадавня, що в гіперборейській Паллені

357 Є такі люди, що звикли вдягатися в пір'я пташине,

358 Варто їм дев'ять разів у Трітонське озерце пірнути.

359 Годі повірити й в те, що, скропивши отрутою тіло.

360 Скіфські жінки при бажанні й собі можуть стати птахами.

361 Інша річ — вірити в те, в чому й сумніву нині немає:

362 Ти не помітив, бува, як у спеку задушливу трупи

363 Часом гниють, обертаючись в інші, дрібніші створіння?

364 Тушу бика будь-якого візьми й закопай її в землю

365 І незабаром (відома всім річ) у нутрі, що струхліло,

366 Бджіл медоносних рої загудуть, що за звичаєм батька

367 Люблять поля, не щадять своїх сил, їх турбує майбутнє.

368 В землю закопаний кінь бойовий вигодовує шершня.

369 Дугоподібні клішні відломи в прибережного краба,

370 Інше — землею присип, тоді з тіла, яке схоронив ти,

371 Вийде їдкий скорпіон, що вбиває хвостом серповидним.

372 Гусінь садова, що звикла між листя вплітати під осінь

373 Сиві нитки — це селянам відомо — з метеликом білим,

374 Що видається людською душею, свій вигляд чергує.

375 В твані є сім'я дрібне, що породжує жаб зеленавих,

376 Спершу безногих, а потім, щоб їм було плавати добре,

377 Ноги дає, що на них і плигать вони можуть далеко.

378 Ось чому в жаб усіх більше розвинені задні кінцівки.

379 А ведмежатко? Народжене щойно, воно й не подібне

380 До ведмежати — лиш м'яса клубок. Ведмедиця старанно

381 Лиже його, поки тілом не стане подібне до неї.

382 Глянь і на бджіл медоносних приплід, що в домах шестикутних —

383 У щільниках: ще й кінцівок не мають, одні лише тільця,

384 Щойно потому на них появляються ніжки та крила.

385 Хто б, не побачивши, вірив у те, що родитися можуть

386 Із осередка яйця всі пернаті, весь рід їх і навіть

387