Читати книгу - "Віннету ІІІ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Бо ти скалічив Танґуа, а до того ж ти — вождь апачів, а не блідолиций.
— Я — блідолиций, і повік залишуся ним.
— Хіба Інчу-Чуна не зробив тебе вождем свого племені? Хіба ти не пив кров Віннету, а він твою?
— Це так, але хіба я зняв хоч один скальп із синів кайова? Хіба я сам напав на Танґуа? Мене змусили захищатися. Нехай Какхо-Ото не забуває про це.
— Вбивча Рука знає моє ім’я?
— Я дізнався, що ти — донька великого і славного воїна, тому запитав, як тебе звати. Нехай у твоєму житті буде багато зим і сонць, набагато більше, ніж годин, які мені лишилося прожити.
Я пішов до дерева. Мої вартові не заважали мені розмовляти з дівчиною, хоч іншому полоненому навряд чи дозволили б таке. Причиною такої доброзичливості була не тільки поведінка Піди і його ставлення до мене, а й те, як змінився старий вождь Танґуа, змінився не лише з віком, а й під впливом власного сина. Молоді пагони надали старому дереву нової сили, наповнили його новими соками.
Коли мене знову прив’язали до дерева, мені ніхто не набридав — не тільки воїни, але й жінки та діти трималися віддалік. Мабуть, вожді дали наказ не наближатися до мене, і я був задоволений з цього. Думаю, нікому не подобається відчувати себе виставленою на показ дичиною.
Потім я побачив Какхо-Ото. Вона вийшла з вігвама з глиняною мискою в руках і підійшла до мене.
— Мій батько дозволив мені принести тобі їжу. Ти приймеш мій подарунок?
— З радістю, — відповів я. — Але я не можу їсти: у мене зв’язані руки.
— Я погодую тебе.
Вона взяла ножа й почала наколювати на його вістря дрібно нарізане печене м’ясо бізона і шматок за шматком підносити його мені до рота. Молоденька індіанка годувала Вбивчу Руку, як дитину! Попри всю безглуздість мого становища, я ледь стримувався, щоб не розреготатися. Хоча дівчині, яка так милосердно поставилася до мене, годувати засудженого до смерті не здавалося чимось особливим.
Мої стражники з серйозним виглядом спостерігали за нами. Коли я проковтнув останній шматок м’яса, один з них вирішив сказати дівчині щось приємне і промовив:
— Какхо-Ото подобається Вбивчій Руці.
Дівчина глянула на мене своїми темними глибокими очима, і я відчув, що червонію точно так само, як раніше вона. Не сказавши ні слова, вона відвернулася й пішла геть, але через кілька кроків зупинилася й запитала:
— Воїн кайова сказав правду?
— Він запитав мене, чи подобаєшся ти мені, і я відповів, що так, — не став відпиратися я.
Вона пішла, і я взявся дорікати моєму балакучому стражникові, що, втім, було йому цілком байдуже.
Після обіду я побачив між вігвамами Ґейтса.
— Чи можу я поговорити з тим блідолицим? — звернувся я до вартового.
— Так, але якщо заговорите про втечу, я прожену його геть, — відповів воїн.
— Нехай мій брат не тривожиться.
Я покликав Ґейтса, і він повільно рушив до мене, озираючись по боках, немов людина, яка робить щось недозволене.
— Ближче! Підійдіть ближче! — попросив я його. — Чи вам заборонили говорити зі мною?
— Боюся, щоб містер Сантер нас не побачив, — зізнався Ґейтс. — Він не хоче, щоб ми розмовляли.
— Він так сказав?
— Так.
— Зрозуміло. Він побоюється, що я відкрию вам очі на його справжнє обличчя.
— Ви й далі помиляєтеся щодо нього, містере Вбивча Рука.
— Не я, а ви!
— Він — джентльмен!
— Ви цього не можете довести, а от я дуже легко можу засвідчити протилежне.
— Я не хочу нічого чути. У вас із ним давні порахунки, тому й ставитеся до нього вороже.
— Це правда. Настільки вороже, що він має всі підстави мене боятися.
— Боятися вас? Не ображайтеся на мене, сер, але мені здається, що вас уже можна не боятися.
— Тільки тому, що мене засудили до смерті?
— Так.
— Хто як не я добре знає, що між вироком і фактом є вагома різниця і не менш вагома відстань у часі. Я вже стільки разів мав померти, а, як бачите, все ще живий. Скажіть мені краще, ви й справді вірите, що Вбивча Рука такий негідник, яким його уявляє Сантер?
— Я можу вірити тільки одному з вас. Ви — вороги, а хто з вас правий, мене мало хвилює.
— То не треба було бодай обманювати мене!
— Коли ж я обдурив вас?
— У Маґворт-Гіллз, коли приховали від мене, що кайова їдуть до могил. Якби ви були чесною людиною, я б не стояв тут.
— Але ви перший збрехали нам!
— Як і коли?
— Ви назвалися ім’ям Джонс!
— І це ви називаєте обманом?
— Так.
— Брехня переслідує єдину мету — отримання вигоди, я ж від вигаданого імені нічого не виграв. Це була навіть не хитрість, а звичайна обережність. Сантер убив не одну людину. Він — зухвалий і небезпечний злочинець, який намагався мене вбити. Ви ж були його товаришами. Судіть самі, чи міг я тоді відкритися вам?
— А все ж ви не повинні були нічого від нас приховувати. Ми не заслужили вашої недовіри.
— А довіри — тим більше! Ви — люди недосвідчені, принаймні у порівнянні з таким вестменом, як я. Я знав, що вас найняв Сантер,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету ІІІ», після закриття браузера.