Читати книгу - "Поліція"

Проминувши кавовий автомат, Харрі зменшив швидкість, щоб не чинити надто багато шуму. Біля стільця перед дверима, які вели на місце злочину, він зупинився. Багатьом було відомо, що російський наркобарон помер у цій палаті, але тільки кілька чоловік знало, що він був убитий і що палата за дверима є місцем нерозкритого злочину. Знав і Арнольд Фолкестад.

Харрі підійшов до дверей і прислухався.

Перевірив, чи знято пістолет із запобіжника.

Пульс його завершив зворотний відлік.

У кінці коридору пролунав звук кроків людини. Його хотіли зупинити. І перш ніж Харрі Холе безшумно відчинив двері й увійшов до палати, він устиг подумати лише про одне: він у кошмарному сні, де усе повторюється, повтор іде за повтором, але тут усе повинно завершитися. Він повинен прокинутися. Покліпати очима на яскравому вранішньому сонечку, відчути холод білого простирадла і руки жінки, що обіймає його. Тієї, що відмовляється випустити його з обіймів, відмовляється відпустити його від себе.

Харрі обережно причинив за собою двері. Він побачив спину в зеленому костюмі, що схилилася над столом, на якому лежала знайома йому людина — Мікаель Бельман.

Харрі підняв пістолет і відвів курок назад. Він уже уявляв собі, як постріл продірявить зелену матерію, вирве нерви, зламає хребет, як спина загойдається і впаде вперед. Але Харрі хотів не цього. Він не хотів убивати цю людину пострілом у спину, він хотів убити її пострілом в обличчя.

— Арнольде, — вимовив Харрі хрипким голосом. — Обернися сюди.

Пролунав дзенькіт, коли людина в зеленому поклала щось блискуче на металевий стіл: скальпель. Чоловік повільно обернувся, зняв зелену маску і поглянув на Харрі.

А Харрі подивився на нього. Палець на курку напружився.

Кроки в коридорі наближалися. Там було кілька чоловік. Якщо Харрі хотів зробити усе без свідків, йому слід було поспішити. Він відчув, що курок більше не чинить опору, що він досяг тієї межі, після якої настає тиша. Тиша перед вибухом. Зараз. Ні, не зараз. Харрі трохи ослабив тиск. Це не він. Не Арнольд Фолкестад. Невже він помилився? Знову помилився? Він бачив перед собою гладенько поголене обличчя, відкритий рот, чорні незнайомі очі. Це що, кат поліцейських? Він дивився так здивовано. Зелений зробив півкроку вбік, і тільки зараз Харрі помітив людину, яку раніше не було видно, — жінку, одягнену в такий самий зелений костюм.

У ту ж мить двері позаду нього відчинилися, і Харрі відштовхнули убік ще двоє людей в зеленому операційному одязі.

— Як ситуація? — запитав один із новоприбулих гучним владним голосом.

— Не опритомнів, — відповіла жінка. — Пульс повільний.

— Крововтрати?

— На підлозі крові трохи, але вона могла витекти в черевну порожнину.

— Визначте групу крові і замовте три пакети.

Харрі опустив пістолет.

— Я з поліції, — сказав він. — Що сталося?

— Вийдіть звідси, ми намагаємося врятувати життя, — наказав владний чоловік.

— Як і я, — сказав Харрі, знову піднімаючи пістолет. Чоловік утупився в нього. — Я намагаюся зупинити вбивцю, пане хірург. І ми не знаємо, чи закінчився в нього робочий день, зрозуміло?

Владний чоловік відвернувся від Харрі:

— Якщо у нього тільки одна ця рана, то крововтрата невелика, і внутрішньої кровотечі теж не було. Він у шоці? Карен, допоможи поліцейському.

Жінка стала говорити, не знімаючи маски і не відходячи від ліжка:

— У приймальному відділенні співробітниця помітила чоловіка в скривавленому хірургічному одязі і масці, він вийшов з порожнього крила і попрямував до виходу. Це здалося їй настільки дивним, що вона відправила людей перевірити. До того моменту, коли пацієнта знайшли, він трохи не помер від крововтрати.

— Хто-небудь знає, куди подалася та людина? — запитав Харрі.

— Кажуть, він просто зник.

— Коли пацієнт опритомніє?

— Ми навіть не знаємо, чи виживе він. До речі, здається, вам теж потрібна медична допомога.

— Мабуть, окрім накладки, ми тут навряд чи зможемо що-небудь зробити, — вимовив владний голос.

Більше інформації йому тут не роздобути, але Харрі все не йшов. Він зробив два кроки вперед, зупинився. Подивився на біле обличчя Мікаеля Бельмана. Чи при свідомості він? Важко сказати.

Одне око дивилося просто на нього.

Другого не було.

Тільки велика діра з кривавими волокнами сухожиль і білими нитками, що вивалилися назовні.

Харрі розвернувся і вийшов з палати. Він швидко пішов по коридору на свіже повітря, дістаючи телефон.

— Слухаю?

— Столе?

— Голос у тебе схвильований, Харрі.

— Кат поліцейських узяв Бельмана.

— Узяв?

— Він його прооперував.

— Що ти маєш на увазі?

— Видалив у нього одне око. І кинув його, щоб Бельман сплив кров’ю і помер. І саме кат поліцейських стоїть за сьогоднішнім вибухом, про який ти напевно чув у новинах. Він намагався убити двох поліцейських, одним з яких був я. Мені треба знати, що він думає, тому що у мене, хай йому біс, закінчилися ідеї.

Настала тиша. Харрі чекав, слухаючи важке дихання Столе Еуне. Нарешті пролунав його голос:

— Я справді не знаю.

— Я не це хочу почути, Столе. Зроби вигляд, що знаєш, добре?

— Добре, добре. Я можу сказати, що він себе не контролює, Харрі. Емоційний тиск різко зріс, він кипить і тому перестав дотримуватися звичайної схеми. Тепер він може зробити усе, що завгодно.

— Тобто ти говориш, що не знаєш, якою буде його наступна дія?

Знову тиша.

— Дякую, — сказав Харрі і роз’єднався.

Телефон негайно почав дзвонити. "Б" означала Бйорн.

— Алло!

— "Дельта" їде додому до Фолкестада.

— Добре! Повідом їх, що, можливо, він теж туди зараз прямує і що ми даємо їм годину, після чого оголосимо його в загальний розшук, щоб він не отримав попередження на поліцейській частоті або якимсь схожим чином. Подзвони Катрині й попроси її приїхати в Котельню, я їду туди.

Харрі вийшов у приймальне відділення. Побачивши його, люди почали кидатися врізнобіч. Одна жінка закричала, хтось сховався під стійку. У дзеркалі позаду стійки Харрі помітив своє відображення.

Майже двометрового росту розшарпаний мужик із найогиднішою у світі автоматичною зброєю в руці.

— Пробачте, панове, — пробурмотів він, виходячи на вулицю через обертові двері.

— Що відбувається? — запитав Бйорн.

— Нічого особливого, — відповів Харрі, підставляючи обличчя під дощ, що миттєво погасив бурхливу пожежу в ньому. — Слухай, я знаходжуся за п’ять хвилин від будинку, я заїду прийняти душ, приклеїти пластир і перевдягнутися.

Вони закінчили розмову, і тут Харрі помітив чергового паркувальника, який стояв біля його машини з блокнотом напохваті.

— Збираєтеся оштрафувати мене? — запитав Харрі.

— Ви перекрили вхід у лікарню, так