Читати книгу - "Поліція"

Його поклали в лікарню з травмами, які лікар визначив як травми від ударів, проте сам пацієнт стверджував, що отримав ушкодження, впавши зі сходів. Лікар вважає це неможливим, посилаючись на великі ушкодження по всьому тілу, але пише далі, що пацієнт — поліцейський, тому він сам повинен вирішити, варто йому чи ні звертатися із заявою в поліцію. І ще він пише, що коліно навряд чи повністю відновиться.

— Ось чому він шкутильгає… Як щодо місць злочинів ката поліцейських?

— Тут я не виявила ніякого зв’язку. Здається, під час роботи в КРИПОСі він не розслідував жодного з первинних убивств. Навпаки, я знайшла зв’язок між ним і однією з жертв.

— Та невже?

— Рене Калснес. Спочатку просто спливло його ім’я, а потім я запустила комбінаційний пошук. Ці двоє багато спілкувалися. Фолкестад платив за авіаквитки за кордон для обох, на них обох зареєстровані двомісні номери й апартаменти в різних європейських містах. Ще коштовності, які Фолкестад навряд чи носив, але купував у Барселоні та Римі. Коротше кажучи, здається, що ці двоє…

— …були коханцями, — договорив за неї Харрі.

— Я б навіть сказала, таємними коханцями, — відповіла Катрина. — При вильоті з Норвегії вони завжди сиділи окремо, іноді навіть літали різними рейсами. А якщо вони одночасно зупинялися в норвезьких готелях, то завжди селилися в одномісних номерах.

— Арнольд був поліцейським, — сказав Харрі. — Він вважав, що приховувати свою суть буде надійніше.

— Але він був не єдиним, хто доглядав за цим Рене і підносив йому поїздки й подарунки.

— Звісно. Як, звичайно, і те, що слідчим треба було раніше звернути на це увагу.

— Ти занадто строгий, Харрі. У них не було моїх пошукових систем.

Харрі повільно провів рукою по обличчю:

— Може, й так. Може, ти й маєш рацію. Можливо, я несправедливий, коли думаю, що вбивство педика-проститутки не викликало бурхливої діяльності усіх залучених.

— Так, ти несправедливий.

— Гаразд. Щось іще?

— Наразі ні.

— Добре.

Він опустив телефон у кишеню і подивився на годинник.

Одна фраза, сказана Арнольдом Фолкестадом, не виходила у нього з голови:

"Усі, хто не може прийняти удар правосуддя, мають пройти крізь муки совісті".

Так, значить, ось що Фолкестад зробив, учинивши з помсти ці вбивства? Прийняв удар?

І ще одну фразу він вимовив, коли вони говорили про те, що Сільє Гравсенг, можливо, страждає обсесивно-компульсивним розладом, при якому людина не погребує ніякими засобами для досягнення мети: "У мене є досвід у царині ОКР".

Ця людина сиділа тут, навпроти Харрі, й цілком очевидно говорила про себе.

Бйорн подзвонив за сім хвилин:

— Вони перевірили телефон Трульса Бернтсена. Йому сьогодні увечері ніхто не дзвонив.

— М-м-м. Значить, Фолкестад приїхав до нього додому і забрав його звідти. А телефон Фолкестада?

— Судячи з сигналів базових станцій, він включився і може знаходитися в районі вулиці Шлемдалсвейєн, "Шато-Неф" і…

— Дідько, — сказав Харрі. — Роз’єднайся і набери його номер.

Через декілька секунд Харрі почув, як десь задзвонив телефон. Звук доносився з ящика письмового столу. Харрі посмикав за ручки: замкнуто. Відкритим виявився тільки нижній, найбільший ящик. Харрі побачив дисплей, дістав телефон з ящика і натиснув на кнопку відповіді.

— Знайшов, — сказав він.

— Алло?

— Це Харрі, Бйорне. Фолкестад розумний, він залишив тут телефон, зареєстрований на його ім’я. Я думаю, цей телефон знаходився тут у моменти здійснення всіх убивств.

— Щоб телефонний оператор не зміг реконструювати його пересування в цей час.

— І щоб були непрямі докази, які вказують на те, що він, як завжди, сидів тут і працював, на випадок якщо йому знадобиться алібі. А оскільки телефон навіть не був замкнутий у столі, мені здається, ми навряд чи знайдемо в ньому що-небудь компрометуюче.

— Ти хочеш сказати, що у Фолкестада є ще один?

— З анонімною сім-картою, куплений за готівку, або телефон, зареєстрований на інше ім’я. З такого телефону він дзвонив своїм жертвам.

— А оскільки сьогодні увечері його телефон знаходився тут…

— Він був на роботі, точно.

— Але якщо він збирається скористатися телефоном як алібі, дивно, що він не забрав його. Не відвіз додому. Якщо, за даними телефонного оператора, він усю ніч провів в академії…

— Це не буде надійним алібі. Є інша можливість.

— Яка?

— Що він іще не закінчив вечірню роботу.

— Чорт… Ти думаєш…

— Я нічого не думаю. Я не можу знайти Бельмана. Подзвони Хагену, поясни ситуацію і запитай, чи може він дати дозвіл на мобілізацію "Дельти". І вирушайте за домашньою адресою Фолкестада.

— Вважаєш, він удома?

— Ні. Але ми…

— …почнемо шукати там, про всяк випадок… — закінчив Бйорн.

Харрі роз’єднався і заплющив очі. Шум у вухах практично припинився. Замість нього з’явився інший звук. Цокання. Зворотний відлік секунд. Хай йому грець… Він притиснув до очей кісточки вказівних пальців.

Чи міг у когось іншого сьогодні увечері прозвучати анонімний дзвінок? У кого? І з якого телефону? З незареєстрованого. Чи з телефону-автомата. Чи з великого комутатора, на якому не відображається і не реєструється номер того, хто дзвонить.

Харрі посидів так декілька секунд.

А потім прибрав руки від обличчя.

Він подивився на великий чорний телефонний апарат, що стояв на столі, зачекав трохи і підняв слухавку. Почувши гудки комутатора, він натиснув кнопку повтору останнього номера. Пролунали короткі гудки від набору цифр: телефон з’єднував його з останнім номером. Нарешті на дзвінок відповіли.

Той самий м’який мелодійний голос:

— Бельман.

— Пробачте, я не туди потрапив, — сказав Харрі і поклав слухавку.

Він заплющив очі. От дідько!

Розділ 49

Неважливо, як і чому.

Мозок Харрі намагався відкинути непотрібне і зосередитися на єдиному питанні, що мало зараз значення. Де?

Де, в греця, знаходиться Арнольд Фолкестад?

На місці злочину.

З хірургічними інструментами.

Коли до Харрі дійшло, де він, його сильно здивувало лише одне: як він не додумався до цього раніше. Це було настільки очевидним, що навіть першокурсник із середньою фантазією зміг би зіставити інформацію і простежити хід думок злочинця. Місце злочину. Місце злочину, де людина, одягнена в костюм і маску хірурга, не приверне багато уваги.

Машиною від Поліцейської академії до Державної лікарні їхати дві хвилини.

Він міг устигнути, "Дельта" не могла.

Харрі вибіг з будівлі за двадцять п’ять секунд.

Тридцять секунд він витратив на те, щоб сісти в машину, завести двигун і виїхати на вулицю Шлемдалсвейен, яка повинна була привести його туди, куди потрібно.

Через хвилину і сорок п’ять секунд він розвернувся перед входом у Державну лікарню.

Через десять секунд він увірвався в обертові двері і промчав повз приймальне відділення. Харрі почув вигук "гей,