Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— Досить робити мені нерви, люба. Заспокойся і дай нарешті закінчити зачіску. Сил моїх немає бігати за тобою по всьому будинку, май хоч краплю поваги до старості. І чого, спитати б, ти взагалі хвилюєшся, як куртизанка перед благословенням у Пресвітлому храмі? Усе пройде ідеально, повір, я таки багато чого в житті бачила і знаю це напевно.

Матінка Роза чіпко вхопила мене за плечі, змусила опуститися на банкетку перед дзеркалом, узяла щітку і почала чаклувати над моїми пасмами, укладаючи їх у високу офіційну зачіску. Заперечувати чи сперечатися було марно, у цьому я вже особисто переконалася, довелося покірно чекати, коли орендодавиця закінчить працювати над моїм святковим образом.  

— І що це молодь вічно така неспокійна?

— Це вона з незвички, — припустив Брем, вносячи в кімнату скриньку з прикрасами. — Адже не щодня такі урочистості за участю такої кількості народу. 

— Ой, я тебе благаю! Урочистості? Нудьга і буденність. Як казав мій третій чоловік: найцікавіше починається після того, як проводжають гостей.

— А скільки всього у вас було чоловіків? — поцікавилася Жоззі.

— Четверо — за законом, — легко відгукнулася матінка Роза. — А от за коханням і не скажу напевно.

Сирена почервоніла до самих вух, а матінка Роза спритно приколола до волосся крихітний капелюшок із короткою вуаллю і поплескала мене по плечу:

— Вставай, час одягати сукню.

Брем делікатно відкашлявся і вийшов із кімнати, поки мене в чотири руки шнурували й утягували. Ух, вдихнути в цьому корсеті — це справжній подвиг, та темно-синій оксамит і білий атлас лягли ідеально, підкреслюючи водночас скромність і елегантність образу.

— Ось так: тут розправимо, там загладимо, шлейф укладемо, тепер прикраси, — вона застебнула на моїй шиї діамантову підвіску з величезною краплеподібною перлиною в центрі, задоволено цокнула язиком, однак одразу ж насупилася: — Ну? І чого це ми так виразно мовчимо? Якщо є що сказати, то так і кажи, а інакше прибирай цей незадоволений вираз з обличчя. 

— А це точно не занадто? — я з сумнівом вказала на досить низький виріз декольте, обрамлений найтоншим білим мереживом.

— Які твої роки? Якщо вже показувати товар з найкращого ракурсу, то робити це треба до того, як на нього доведеться ставити знижку.

— Енья Роза!

— Що? Я вже багато років енья Роза і ще б стільки їй залишитися, — вона лагідно провела долонею по моїй щоці. — Довірся професіоналу. Ти прекрасна, як і маєш бути. І затьмариш усіх.

— Мені не треба затьмарювати, я не головна дійова особа.

— Жінка, люба моя, завжди в центрі всесвіту і не може бути не головною, скільки б нас не переконували у зворотному.

З вулиці пролунав стукіт коліс, Жоззі визирнула у вікно і радісно плеснула в долоні:

— Приїхав! Грейс, він приїхав!

— Іду, — я підхопила поли спідниці й майже побігла вниз сходами. — Лечу!

— Летить вона, — буркнула мені навздогін матінка Роза. — І куди поспішати, я тебе питаю? Не так складно завоювати чоловіка, як щодня годувати його в полоні.

Я квапливо спустилася на перший поверх, щоб майже зіткнутися з Едом ніс до носа.  

— Ого! — Він оглянув мене з ніг до голови, оцінюючи незвично урочисте вбрання. — Ти шикарна, знаєш про це?

— У принципі, так. — Ззаду вже кралися, тупочучи, як стадо слонів, мої дорогоцінні друзі. — Але ти говори, говори. Компліменти — це завжди приємно.

— Тоді слухай: маєш такий гарний вигляд, що в мене не залишається іншого вибору, окрім як...

Він обійняв мене за талію і, закрутивши легким танцювальним рухом, утягнув під прикриття стелажів з артефактами. Я пискнула і покірно завмерла, боячись зачепити полиці незвично довгим подолом: не вистачало ще рознести на радощах власну крамницю. Ед же торкнувся моїх губ, залучаючи до пристрасного та чуттєвого поцілунку. Пройшовся руками по затягнутій корсетом спині, напівоголеним плечам, торкнувся шиї, пускаючи по шкірі одночасно мороз та полум'я.

— Гей, ми, взагалі-то, бачимо, що ви там робите! — зауважила Жоззі.

— І чуємо, як сопете, — додав Брем.

— А потерпіти до вечора ніяк не можна? — обурилася матінка Роза. — Ну що за люди, я вас питаю? 

Ед із жалем відпустив мене, ткнувся чолом у мій лоб і тихо поцікавився:

— Вони завжди так?

— Угу. Ніякого особистого простору.

— Тим більше приводів переїхати до мене. 

— Вже зовсім скоро, — я не втрималася і легенько поцілувала його в краєчок губ. — А зараз досить розмов, час їхати, бо часу немає.

— Ну-у-у-у. Про час це ти даремно, завжди можна влаштувати невелику перерву.

— Матінка Роза не дозволить, — зітхнула я. — Ще й чоловікові поскаржиться, тоді нам буде непереливки двічі.

— Сподіватися, що майстер Шестопер виявить до нас розуміння і співчуття, мабуть, не варто?

— Він може. Та останнє слово залишиться за нею, вибач, — усміхнулася я.

— Небезпечна жінка. І звідки тільки така взялася?

— Ну-у, — я придушила непрохану посмішку. — Були в мене припущення, але або вона віртуозно недоговорює, або наші світи мають більше спільного, ніж здається на перший погляд.

— Я таки від старості помру раніше, ніж ці двоє згадають, навіщо ми взагалі тут зібралися, — матінка Роза накинула на плечі вишиту квітами шаль, поправила капелюшок і наказово вказала на двері. — Гей, юначе, покваптеся, незручно змушувати короля чекати. 

Брем, Жоззі та матінка Роза бадьоро попрямували до екіпажу. Ми ж переглянулися, і я стиснула руку Еда.

— Впораємося, вперед.

Парадний королівський зал зустрів нас урочистою метушнею. Всюди юрмилися придворні, чиновники, запрошені газетярі та всі ті, хто мав хоч найменший стосунок до нещодавно розкритої справи. І всі вони розступилися, варто було розпоряднику вимовити наші імена. Від хвилювання у мене ком у горлі встав, довелося вчепитися в руку Еда і дозволити йому вести мене по проходу вперед. 

Коли до трону залишилося всього кілька метрів, ми завмерли й схилилися. Новий король Ареона, який ще недавно носив титул герцога, зробив знак рукою, даючи змогу нам піднятися, і Едвард передав турботу про мене гвардійцеві в парадній формі. Я покірно дозволила провести себе до ряду крісел, виставлених півколом осторонь. На щастя, посадили мене поруч із Вів'єн і еньяном Колті. Мій колишній опікун, який з нагоди урочистості одягнув форму з усіма відзнаками, прихильно кивнув спершу мені, потім Едварду.