Читати книгу - "Останній дон"

— Він не мав вуличної кебети, — втрутився Вінсент. — Із нас ніхто б не поїхав. Тим паче так, як він, без охорони.

Далі повів розповідь Джорджіо:

— Роза-Марія і Джіммі Сантадіо зупинились у тому мотелі «Комек». І в Рози-Марії з'явилася думка, що, коли Джіммі й Сільвіо поговорять, вони зможуть примирити обидві «родини». Вона зателефонувала Сільвіо, і той поїхав до мотелю, нікому нічого не сказавши. Втрьох вони обговорювали, як це має бути. Сільвіо завжди називав Розу-Марію «Po». Його останні слова були такі: «Po, все буде гаразд. Батько послухає мене».

Але Сільвіо ніколи не довелося порозмовляти з батьком. На біду, двоє з братів Сантадіо, Фонса та Італо, стерегли свого брата Джіммі, мов справжні охоронці. Сантадіо під впливом своєї нездоланної параної підозрювали, що Роза заведе їхнього брата Джіммі в пастку. Або принаймні спокусить його шлюбом, що зменшить їхній власний вплив у родині. Роза-Марія зі своєю несамовитою сміливістю та несхитним наміром побратися з Джіммі була для них небезпечна. Вона кинула виклик навіть своєму батькові, великому донові Клерікуціо. Таку ніщо не зупинить.

Упізнавши Сільвіо, коли той виїхав з мотелю, брати підстерегли його на греблі Роберта Мозеса й застрелили. Витягли гаманця і зробили так, щоб усе скидалось на грабунок. Той нелюдський учинок добре характеризував вдачу Сантадіо.

Дон Клерікуціо не мав ні найменшого сумніву, хто вбивця. А на поминки приїхав Джіммі Сантадіо, без зброї й без охорони і попросив приватної аудієнції з доном.

«Доне Клерікуціо, — мовив він, — я переживаю, мабуть, не менше ніж ви. Якщо ви гадаєте, ніби в цьому вбивстві винні Сантадіо, я віддаю своє життя у ваші руки. Я розмовляв зі своїм батьком: він такого наказу не давав. І батько доручив мені переказати вам, що він перегляне всі ваші пропозиції. Батько дав мені дозвіл одружитися з вашою донькою».

Роза-Марія підійшла, щоб підтримати Джіммі. Її личко було таке жалісливе, що тієї миті донове серце пом'якшилось. Горе і страх надали його доньці трагічної краси. Її очі були просто дивовижні: темні аж чорні, вони вилискували сльозами. А на обличчі застиг розгублений, приголомшений вираз.

Роза-Марія відвернулася від дона й подивилася на Джіммі Сантадіо з таким коханням, що якусь мить, — а таких митей у житті траплялося негусто, — дон навіть думав про милосердя. Як він може завдати горя такій гарній доньці? А та знову заговорила до батька: «Джіммі дуже боявся, що ти можеш подумати, ніби до цього причетна його «родина». Я знаю, вони нічого не робили. Джіммі пообіцяв мені, що його «родина» укладе з нами угоду».

На той час дон Клерікуціо вже засудив «родину» Сантадіо за вбивство. Він не мав потреби в жодних доказах. Але милосердя — інша річ.

«Я вірю тобі і приймаю тебе як зятя, — проказав дон, і він справді вірив у Джімову невинність, хоча це нічого й не міняло. — Розо-Маріє, ти маєш мій дозвіл на шлюб, але не в цьому домі, і ніхто з моєї сім'ї не прийде на твоє весілля. А ти, Джіммі, скажи батькові, що ми сядемо і обговоримо справи після весілля».

«Дякую, — відказав Джіммі Сантадіо, — я зрозумів. Весілля відбудеться в нашому домі в Палм-Спрінгс. Через місяць там збереться вся моя родина і буде запрошена вся ваша родина. Якщо хто не прийде — то вже їхня справа».

Дон був ображений. «Так скоро після цього?» — показав він рукою на труну. І тут йому на руки впала Роза-Марія, він відчув її страх. «Я вагітна», — прошепотіла йому донька.

«А-а», — протяг дон і всміхнувся Джіммі Сантадіо.

«Я назву його на честь Сільвіо, — знову зашепотіла Роза-Марія. — Він буде такий, як Сільвіо».

Дон погладив її чорні коси й поцілував у щоку: «Що ж, добре, — мовив він. — Дуже добре. Та на весілля я однаково не піду».

Тепер Роза-Марія знову посміливішала. Підняла обличчя до батька й поцілувала його в щоку. А тоді сказала: «Тату, бодай хтось повинен прийти. Хтось має віддавати мене».

Дон обернувся до Піппі, що стояв позаду: «Піппі представлятиме «родину» на весіллі. Він мій небіж, і до того ж любить танцювати. Піппі, ти віддаси свою сестру у перших заміж, а потім танцюйте собі хоч на дні морському».

Піппі нахилився й поцілував щічку Рози-Марії. «Я піду туди, — заговорив він з удаваною галантністю, — а якщо Джіммі не з'явиться, ми тоді втечемо разом».

Роза-Марія витерла очі і з удячністю пригорнулась до Піппі.

Минув місяць, і Піппі Де Лена сидів у літаку з Лас-Веґаса до Палм-Спрінґс, їхав на Розине весілля. Весь той місяць він провів із доном Клерікуціо в дестамському особняку, крім того, зустрічався з Джорджіо, Вінсентом та Петі.

Дон дав недвозначні вказівки, що операцію очолить Піппі. Його накази слід виконувати, немов то накази самого дона, і байдуже, що він може звеліти. Тільки Вінсент наважився запитати дона: «А що, як Сантадіо не вбивали Сільвіо?» — і дон на те відповів: «Це не має значення, але те вбивство відгонить їхньою тупістю, що буде для нас небезпечна в майбутньому. Нам просто довелося б воювати з ними іншим разом. Ні, вони таки винні. Лихий намір сам по собі — це вже вбивство. Якщо Сантадіо не винні, тоді нам треба визнати, що проти нас сама доля. Чому ви швидше повірите?»

Піппі вперше в житті помітив, що дон був немов протоплений. Довгі години дон моливсь у каплиці в цоколі свого особняка, їв дуже мало і пив більше, ніж звичайно, вина. На кілька днів заніс до своєї спальні портрет Сільвіо в рамці. Однієї неділі попросився на сповідь до священика, що правив заупокійну службу. А останнього дня зустрівся з Піппі сам на сам.

«Піппі, — заговорив дон, — це дуже складна операція. Може виникнути ситуація, коли постане питання, чи треба щадити Джіммі Сантадіо. Не треба. Але ніхто не повинен знати, що це мій наказ. За цей учинок маєш відповідати ти. Не я, не Джорджіо, чи Вінсент, чи Петі, а ти. Ти згоден узяти на себе звинувачення»?

«Так, — відповів Піппі. — Ви не хочете, щоб ваша донька ненавиділа вас і дорікала вам. Або своїм братам».

«Може виниклі ситуація, коли з'явиться ризик і для Рози-Марії», — провадив далі дон.

«Так», — кивнув головою Піппі.

«Що ж, — зітхнув