Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він обережно підійшов до неї та обійняв. Джейн ніби в одну мить захлинулась у щасті. За ці місяці вона вже встигла забути яке воно. Вона так довго не могла знайти сенс, себе і все інше, та ось, коли він обійняв її, вона зрозуміла, що Він це те, що вона загубила у цілому всесвіті.
Фелікс гладив її по волоссю, вдихав її запах. Він прошепотів:
— Ти була потрібна мені коли я був холодним і гордовитим Королем Айронвуда, сповненим влади та сили. Я бачив у тобі світло, якого мені так не вистачало, бачив у тобі свій вірний шлях. Ти потрібна мені й тепер – у цьому злому світі, де люди вішають на дерево з колючками гарні іграшки, не звертаючи увагу на хвороби та злочини. У світі, де я звичайний чоловік-вітражник, який почав так багато говорити. Адже тут ти - той самий вірний шлях і моє світло. Можливо, я сильно змінився, але жодні перешкоди не змінили мої почуття до тебе. Може колись, я змінюся ще більше: навчуся сміятися, співати й говорити жарти, може, я стану зовсім як дурний гном Шиллі, але навіть тоді я буду таким тільки заради тебе.
Він поцілував Джейн так довго і пристрасно, що вона ніби втратила повітря, та водночас нарешті по-справжньому змогла дихати. Він гладив своїми сильними руками її шию, цілував її повіки. У голові Джейн встигла промайнути несподівана думка - "Який же доктор Коллінз нетямущий". Навіть якщо Фелікс лише ілюзія, то найпрекрасніша у світі, краща за будь-яку реальність.
Вони цілувалися і поступово переміщалися до спальні Джейн, вона сама тягла його туди, не в змозі більше стримувати бажання. Вона водила руками по його торсу і спині бажаючи якнайсильніше відчувати його тіло. Коли його губи пестили її груди, вона ніби чула звуки сенеял, як тоді в печері, бачила їхнє світло, і все її нутро заливало блаженство. Все це було таким реальним, реальнішим за все інше, що існує у світі. Вона так довго шукала Свій вірний шлях і нарешті знайшла його.
Натомість до неї прийшли такі дивні побутові почуття. Вони у її кімнаті, в домі батьків, а самі батьки на дачі, повірили в її брехню.
І все це ніяк не поєднувалося.
Джейн провела по золоту на руках Фелікса: воно знову було таким холодним, а руки гарячі. Все точно, як тоді, вона не могла повірити своєму щастю. Насправді потай від доктора Коллінза вона згадувала подібні миті багато разів і ось вони стали дійсністю.
Вона водила пальцями по його грудях, прислухаючись до його подиху. Все так перемішалося в її голові, що тільки його дихання встановлювало рівновагу. Вона навіть дозволила собі гладити його по волоссю, коли вони лежали, обійнявшись. Тоді в печері вона взагалі боялася зайвий раз до нього доторкнутися, а тепер дозволяла собі все. Як у нормальних відносинах зі своїм хлопцем. Ці миті були такими чарівними. Вони довго лежали й дивилися один на одного. Фелікс гладив її обличчя, ніби обводячи контури очей та губ. І ось, за головою Фелікса, Джейн помітила малюнки на своїй постільній білизні. Міньйони. Джейн завжди подобалась постільна білизну з дитячими мотивами. Вона відчула себе ніяково, ще не один хлопець не був у неї в спальні. І ось у її ліжку зараз король Айронвуда, дорослий чоловік старший за неї (чомусь раніше вона про це навіть не замислювалася). І ось ці безглузді міньйони.
Фелікс ніби прочитавши її думки, повернув голову до подушки.
— Яка цікава постільна білизна, здається, я бачив цих істот у дочки Рассела.
— Так, ці чудики для дітей, моя племінниця нещодавно ночувала в мене... — вона не знала, чому збрехала, Касандра була дорослішою і стриманішою, а Джейн — неначе маленька дівчинка. І чому вона вирішила порівняти себе з його нареченою, причому явно занижуючи себе у цьому змаганні? Може, просто тому, що зараз вона вперше повірила, що Фелікс може належати тільки їй.
— Ні, я брешу. Це моя постіль. Просто вони веселі та смішні, я думала, вони підбадьорюватимуть мене перед сном...
— Фух, таки від колишньої Джейн щось залишилося, вона бадьорить себе жовтими головами, що говорять. Значить не все втрачено.
— Чесно кажучи, доки ви не з'явилися, я думала, що все вже втрачено.
Він узяв її за руку.
— Ти надто довго думала, що нас не існує. І сумувала за тими, чию загибель тобі довелося побачити на власні очі.
— Я й зараз думаю, що вас усіх немає. Вибач. Але так, напевно, більше я засмучувалась не від свого божевілля, а від того, що я побачила в останній день.
- Ти сказала, що Маркус загинув.
- Правильно.
— Ти справді хотіла вийти за нього заміж, як говорила того останнього дня?
- Не знаю, можливо. АЛЕ, коли я казала, що перебуваю в одному з таборів закоханих дівчат, то це ви вирішили, що я не в тому таборі. Я не була закохана у Маркуса.
— Дивно, і чому я весь час думав, що ти закохана в будь-кого, але тільки не в мене...
— Якщо ви прийшли й поцілували мене сьогодні, мабуть, ви зовсім так не думали.
- Ні, думав. Я просто не міг віддати тебе комусь іншому. Тим більше – у цей світ потрапив лише я, у моїх руках виявилася перевага, – на цих словах він майже посміхнувся. І в душі Джейн знову засяяло.
Він підвівся з ліжка і довго дивився у вікно. З неба знову падали сніжинки.
— Сніг справді гарний, ми підемо завтра прогулятися містом?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Срібне яблуко, Анна Авілова», після закриття браузера.