Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Джейн була така приголомшена цим питанням. Здавалося б, що в ньому такого, але усвідомлення того, що король Айронвуда тут, у її світі кличе її гуляти, як справжнісіньку власну дівчину.

— Звичайно, ходімо, — безтурботно відповіла вона, ніби вони завжди ось так гуляли.

— Мені треба знайти натхнення, щоби повернути свої сили.

- Ми знайдемо його обов'язково.

- Ти підеш до Рассела?

Він пильно дивився на неї.

- Ні.

— Ні, не означає, що ти й так повірила. Якраз навпаки. Боїшся, що він мене ніколи не бачив.

— Знаєш, щоразу, коли я все ж таки думала що не божевільна, було дещо, що переконувало мене у протилежному. Це моя подруга Анна. Це вона сказала, що я вийшла з операційної, просто вийшла, а не зникла.

- І? Ти віриш їй більше, ніж собі?

- Так. Анна завжди була ідеальною, мій приклад для наслідування, вона ніколи не бреше. Навіть у тих випадках, коли збрехав би кожен, вона завжди говорила правду. І цього разу це була правда.

— Слухай, не варто ходити до Рассела. Він зовсім чужа тобі людина. Давай я краще зустрінуся з твоєю сім'єю, і ти побачиш, як вони говоритимуть зі мною.

Джейн на мить застигла. Уся її сім'я не вірила їй, і вони ж здали її психіатру з вигадками про Айронвуд. Її сім'я теж була ідеальною, хіба вони могли б не повірити в те, що було насправді? Ні. Вони завжди знали, що правильно, і як має бути. І вона не може так довго жити в ілюзії, якою б солодкою вона не була.

- Це чудова ідея. Вони повернуться завтра ввечері. Ми якраз з тобою вдень погуляємо, а потім я приготую щось поїсти, і до їхнього приїзду і ти під'їдеш.

Як же неймовірно все це звучало. Вона каже Феліксу про звичайну вечерю?

— Фелікс, що ти любиш їсти?

— Завтра ти дізнаєшся, що я справжній, а ти питаєш, що я їстиму?

— В нашому домі ніколи не вечеряли королі, тим більше з інших світів, я зовсім не знаю, що приготувати, — Джейн доброзичливо розреготалася.

Фелікс кинув на неї дуже м'який погляд.

— Ти не повіриш, що король Айронвуда їв, поки жив тут. Якісь маленькі кульки з тіста та м'яса, вони продаються холодними, а потім Рассел кидає їх у киплячу воду.

- Пельмені?

— Так, точно, пельмені.

У душі Джейн зазяяла порожнеча. Вона справді божевільна. Ну, хіба міг Фелікс, їсти пельмені?

— Я зроблю тобі пельмені сама. Смачні. Зліплю їх руками, — у її очах стояли сльози.

Він підійшов до неї та обхопив її обличчя рукою.

— Мабуть, не дуже ти любиш їх готувати, раз мало не плачеш.

Джейн розреготалася, і сльози все-таки впали з очей. Вони дивилися одне на одного.

- Ні. Просто ці дурні пельмені дали мені зрозуміти, що тебе все ж таки не існує.

Він нахилився і поцілував її. Довго-довго. Так довго, що Джейн забула про те, що люди взагалі щось їдять.

Вони вийшли до передпокою і Фелікс почав одягати пальто та черевики.

— Знаєш, тоді приготуй щось вишукане, в Айронвуді я найбільше любив страви з мацаків восьминога та лілових крабів, і поклади 12 столових приборів, тоді тобі не доведеться сумніватися.

— Ні, я зліплю пельмені. Навіть якщо мені вдасться знайти лілових крабів, навряд чи хтось із домашніх їх буде їсти, коли ти не прийдеш...

- Але я прийду, Джейн, і дуже скоро. Вранці чекатиму тебе під будинком.

— Вранці це о котрій?

— Коли ранок починався в Айронвуді?

- На світанку? Ні! Я так рано не встаю з ліжка.

— Тоді я чекатиму, поки ти прокинешся.