Читати книгу - "Діти Мардука"

І тут до кабінету увійшов Ксилантій, і плюснувся у шкіряне крісло.

Лікар уважно подивився на нього, спитав:

— Ти що, Ксило, пиячив учора?

— З чого ти взяв?

— З твоєї пожмаканої пики. Я вас з Баксом попереджав, що під час круїзу ми у такі ігри не граємо. Он Шеф — днями в бібліотеці сидить або у каюті пише щось.

— Та я спиртного і в рот не брав, — запевнив Ксилантій не без образи в голосі. — Спав погано. Ну, не те, щоб погано… Мене щось душило. Вже думав, не витримаю. Чиїсь м’які, але дужі руки.

На шиї Ксилантія вгадувалися два синці, ніби то були сліди від пальців, що стискали горло. Помітив їх і Костя. Ми переглянулися, і Лікар сягнув рукою в кишеню халата по телефон. За мить він уже розмовляв з Мірошником. По кількох фразах поцікавився:

— Коли помер Гладун? Число й місяць.

— Сьогодні виповнилося дев’ять днів, — почулося в телефоні. — Можеш пом’янути страждальця.

— Ага, і свічку поставлю, — відказав Костя й відімкнув зв’язок. Потім — до Ксилантія: — Завтра тебе вже не душитимуть. А ти в юнацтві таки дошкулив Валтасові, якщо він мститься навіть після своєї смерті. Втім, мені також важко спалося.

Ми з Костею стояли неподалік трапа, по якому на судно проходили нові гурти туристів; на обличчях і в убранні їх угадувалася святковість, а також передчуття цікавої подорожі. Лікар знічев’я коментував постаті деяких із жінок. Раптом він запитав:

— Ну, як тобі ведеться на судні? Чи не засумував?

Я сказав, що не маю часу сумувати, і що вперше за багато років спізнав спокій, який письменникові украй потрібен. Це були не мої слова, а одного старого прозаїка: його переслідували в совковий час. Він скаржився тоді нам — молодшим, що ніяк не може зосередитися на творі, якому присвятив багато років. Щойно приступить до написання, як його зачепить провокатор або вийде друком публікація, де хтось пройдеться по його «нечіткій громадянській позиції».

— Мене тільки одне бентежить, — сказав я по паузі, — це дармова зарплата. Адже досі я не виявив жодного приходька. А незароблені гроші, як казала моя бабуся, щастя не приносять.

— Аби не порушувати заповіді твоєї бабусі, вважай, що ти працюєш на двох роботах. Одна — відповідальність за безпеку судна, друга — написання роману. Твої книжки про звірів у людській подобі не кожен збагне, а от художній твір може змусити звичайного читача замислитись. Якщо ж таких читачів виявиться багато, то й дітям Мардука стане складніше ткати свою павучачу мережу поміж людей.

Я не сказав Кості, що роман написаний, і що я тепер тільки доводжу його до кондиції. Не сказав також, що написав твір по суті в одиночній камері, а матеріал часто брав із ситуацій, які розгорталися довкола мене щодня. Я мовив:

— Тепер однаково переймаюсь як завершенням роману, так і його публікацією. Кошти потрібні.

— Поміркуємо над коштами, — пообіцяв Лікар, як мені здалося, легковажно. Раптом додав: — Учора я переписував деякі номери телефонів зі старої мобілки в нову. І там наткнувся на відео із рудим матюжником — здається, прізвище його Свистопляс, а, може, Верхогляд… Щось таке, точно не пам’ятаю. Ну, той, що склеїв ласти в лікарні. Перед тим мобілка лежала за ширмою на підвіконні в режимі диктофона, на той випадок, якби Валтас почав подавати якісь звуки. Я й забув про це. А ось тепер згадав.

Костя дістав з кишені мобільник і увімкнув диктофон на звук. Якийсь час нічого не було чути, а потім озвався голос мого земляка, який, з усього, відповідав на нечутні для людського вуха халдейські слова Валтаса. Відповідь його, також халдейською, лунала упереміш із матюччям, і я б не сказав, чого там було більше. Розмова почалася до того часу, як у палату увійшли ми з Лікарем, і тривала понад сорок хвилин. Паузи — нечутні монологи паралітика — були довшими, ніж слова відвідувача — Свистоплясова говірка, скомпонована з матюкливих і халдейських слів.

— Слід розуміти, — озвався Костя, — що діалог ведуть не Володька-Валтас і не Свистопляс, а ті, хто квартирує в їхніх тілах. Голосу Гладуна не чути, бо він паралізований, твій же земляк підпрягається до балачки двох істот-приходьків. Але, крім матюччя, там нічого не розбереш. Ти дорікав, що в мене ненормативна лексика. Ось де — вищий пілотаж! Аж незручно з такими монологами звертатися буде до культурної людини в музеї. Ага, може б ти переклав ті халдейські слова своїм комп’ютерним методом?

Я сказав, що програма, яка дозволяє перевести звуки літер в електронну форму літер, існує. А от чи для всіх мов, не знаю.

— То пошукай в Інтернеті, — порадив Костя. — Пошукай, бо з таким фольклором іти в музей — сам розумієш…

— Чи не занадто ти вже стаєш світською людиною? — засумнівався я.

— Марку мушу тримати, мля’, — сказав Лікар.

Як виявилося, в Інтернеті існує програма, що переводить звуки халдейських літер в електронну форму літер. Хтось із учених докопався таки до фонетики древньої мови, а якийсь із програмістів перевів їх — звуки двадцяти двох літер в електронну форму літер. Їх треба було тільки перекласти — спочатку на англійську мову, а за тим на українську.

… Комп’ютерний перекладач видав не абракадабру, а