Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ходи глянь на нього! — сказав Йоганнес і потягнув Брітту до вікна.
Брітта здригнулася.
— Помалу я починаю вірити у все це.
— Ні, він справді там стоїть, Брітто! — пояснила Ліна. — Він більше не рухатиметься! Питання тільки, що нам з ним робити?
— Викинемо його в річку, — сердито сказала Брітта. — Давно треба було.
— Мамо! — попросив Йоганнес.
Брітта зітхнула.
— Ні, ні, я пожартувала! — виправдовувалася вона. — Викрадати його немає сенсу. Тож куди нам його подіти? Він такий громіздкий!
— Не думаю, що можна назавжди залишити його так, — сказала Ліна. — Скам’янілого навіки. Це було би нечесно.
— Ну, чари я можу зняти коли завгодно, — невпевнено промовив король. — Але тоді…
— Справді, а що тоді буде? — поцікавився Нісс. — Усе почнеться спочатку!
— Поліція? — вголос розмірковувала Брітта. — Ні, за який злочин вони мали би його заарештувати? Ви ж, очевидно, не хочете їм показуватися. — Вона схопилася за голову. — Це за умови, якщо це все мені не ввижається.
Король перелякано похитав головою.
— Ні, ні, моя люба! — вигукнув він. — Люди не мають довідатися про наше існування! Коли це все закінчиться, ми знову повернемося до нашого краю і будемо жити, як і багато тисяч літ перед тим.
— Але із зоровою скринькою? — благально глянула на короля Моа.
— Як багато тисяч років, — рішуче сказав король. — І в нас, і у вас історії про світ іншого народу кануть у казки і легенди. — Він обернувся до Моа. — І без зорової скриньки! — суворо додав він. — Без усього, моя маленька лі-феє.
Моа ображено форкнула.
— Тобто поліція відпадає, — замислено мовила Брітта. — Ні, ні, я розумію. Але що тоді?
Антак увесь час тримався на задньому плані. Тепер він вийшов уперед і вклонився Брітті.
— Я Антак, хранитель історії, — відрекомендувався він. — Через мене трапилося все це нещастя. Не знаю, чи погодитеся послухати, що я маю сказати.
— Певно! — відповіла Ліна. — Ну ж бо!
— У давніх переказах про Каїна і Авеля, — почав Антак, — розповідається, що Каїн із людського роду вбив свого брата медлевінґера Авеля і забрав у нього фібулу: тисячі років ця фібула належала людям.
— Тому вона й була така брудна, — сказала Моа, зиркнувши на свій ремінь, срібна фібула на якому виблискувала тепер, як у всіх інших. Бріттин засіб для чищення срібла виявився дієвим.
— Звичайно, вона не давала нащадкам Каїна жодних таємних сил, — продовжував Антак. — Адже вони були людьми. Проте вони передавали фібулу від батька до сина, а ще — слово; точнісінько так само, як це за звичаєм робили медлевінґери.
— Змавпували з нас! — сказала Моа. — Абсолютно зайве, правда ж?
Та Антака важко збити з пантелику.
— У давніх переказах говориться, що прокляття можна зняти тільки тоді, коли фібула Каїна знову належатиме Авелю і коли нащадок Авеля забере у Каїна своє слово. Тоді Каїн все забуде. Він більше не пам’ятатиме про медлевінґерів і про історію своєї родини — з його пам’яті зітреться все.
— Так що Каїн ніколи більше не заподіє нам зла? — розхвилювався Нісс. — Ніколи-ніколи?
Антак кивнув.
— Добре, — сказала Ліна. — Але де ми так швидко дістанемо Авеля?
Антак мовчав, виразно дивлячись на Моа.
— Маячня! — невпевнено відказала Моа, злетівши трохи вгору. — Я — лі-фея! Я точно не Авель!
Торіл глянув на Моа, на Антака, потім знову на Моа. І вдарив себе по чолі.
— Але ж вона дала тобі силу, Моа! — вигукнув Торіл. — Фібула Каїна — це твоя фібула! Ти — нащадок Авеля!
Якусь мить панувала тиша.
— Моа-Вель, — прошепотів Нісс. — Приховане ім'я! Знову приховане ім’я.
Моа принишкла.
— Моа-Вель! — промурмотіла вона. — Як же я раніше не здогадалася?
— Те саме можемо запитати й ми! — сказав Нісс.
— А що означає, що вона має забрати в нього слово? — запитала Брітта, виглядаючи на подвір’я, де все ще стовбичив гротесково зігнутий і закляклий Їделунґ, як статуя, що символізує нещастя. — Ви ж розумієте, що я дуже зацікавлена в тому, щоби він якомога швидше звідси зник. Коли завтра вранці прокинуться сусіди…
— Зрозуміло, — кивнув Торіл. — До того часу його вже тут не буде.
— Але тільки не в квартиру! — з огидою сказала Брітта. — Крім того, що він зайняв би купу місця, я просто не хочу його тут бачити.
— Це теж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.