Читати книгу - "Місто кісток"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Клері похитала головою. Вона нетерпляче відкинула з очей рівне наче струни волосся. Жах, яка вона брудна. Більш за все їй хотілося в душ.
– Хіба у Валентина немає якогось притулку? Секретного лігва?
– Якщо і є, то воно справді секретне, – відповів Люк.
Ґретель відпустила руку Клері, й вона обережно поворушила нею. Зеленувата мазь, якою Ґретель змастила рану, зменшила біль, але рука досі була наче дерев’яна.
– Зачекай секунду.
– Ніколи не розумів, чому люди так говорять, – ніби ні до кого звернувся Люк. – Я нікуди не йшов.
– Чи Валентин може бути десь у Нью-Йорку?
– Можливо.
– Коли я бачила його в Інституті, він прийшов через Портал. Магнус казав, що у Нью-Йорку є лише два Портали. Один у Доротеї і один у Ренвіка. Той, що в Доротеї, зруйнований, і я не можу уявити, щоб він там міг ховатися, отже…
– У Ренвіка? – спантеличено мовив Люк. – Такого Мисливця за тінями не існувало.
– А якщо Ренвік – не прізвище? – запитала Клері. – Якщо це назва закладу? «У Ренвіка». Наче назва ресторану або… або готелю чи ще чогось.
Люк широко розплющив очі.
– Принесіть мені телефонну книгу, – звернувся він до Ґретель, яка підійшла зі своєю аптечкою.
Вона зупинилась і докірливо глянула на нього.
– Але ваші ра…
– Забудь про мої рани й принеси телефонну книгу, – скомандував він. – Ми в поліцейському відділку. Думаю, їх тут чимало.
Стримуючи роздратування, Ґретель поставила тацю на підлогу й вийшла з кімнати. Люк глянув на Клері поверх окулярів, які сповзли з носа.
– Гарно мислиш.
Вона не відповіла, відчувши важкість у шлунку. Їй стало тяжко дихати. В голові з’явились обриси думок, які вимагали чіткого впорядкування. Але вона прогнала їх від себе, щоб не витрачати силу та енергію на другорядні речі.
Ґретель повернулася, несучи пошарпаний довідник, й кинула його Люку. Він почав гортати сторінки, а вовчиха зайнялася його пораненим боком.
– В довіднику є сім Ренвіків, – нарешті мовив він. – Жодних ресторанів, готелів чи інших об’єктів. – Він поправив окуляри, які одразу зсунулися назад. – Усі вони не Мисливці за тінями. Навряд чи Валентин переховуватиметься в домі приземленого або нечистого. Хоча, хтозна…
– У вас є телефон? – перебила Клері.
– При собі немає, – Люк глянув на Ґретель. – Ти б могла принести телефон?
Пирхнувши, вона кинула жмут закривавлених бинтів на підлогу й удруге вийшла з кімнати. Люк поклав довідник й почав забинтовувати рану повздовж ребер.
– Вибач, – звернувся він до Клері, побачивши її пильний погляд. – Знаю, що це огидно.
– Якщо ми упіймаємо Валентина, то зможемо його убити? – зненацька запитала Клері.
Люк ледве не випустив бинт:
– Що?
Клері намагалася відірвати нитку, яка звисала з кишені.
– Він убив мого старшого брата. Він убив моїх дідуся й бабусю. Так?
Поклавши бинти на стіл, Люк обтягнув сорочку.
– Ну вб’ємо ми його, і що? Зітремо все, що сталося?
Клері не встигла відповісти, бо повернулася Ґретель. З виглядом мучениці вона простягла Люкові чудернацький старомодний телефон. Клері стало цікаво, хто оплачує телефонні рахунки.
– Дозвольте мені зателефонувати, – простягла руку Клері.
– Клері… – завагався Люк.
– Я щодо Ренвіка. На хвилинку.
Він обережно подав їй телефон. Вона набрала номер й злегка відвернулась, щоб ніхто не заважав.
Саймон відповів після третього гудка.
– Алло?
– Це я.
– З тобою все гаразд? – вигукнув він.
– Все добре. А що? Щось чув від Ізабель?
– Ні. А що я мав почути від Ізабель? Щось трапилось? З Алеком?
– Ні, – відповіла Клері, не бажаючи обманювати, що з Алеком все добре. – Я не про Алека. Послухай, треба щоб ти дещо погуглив.
Саймон фиркнув.
– Жартуєш? Хіба у них немає комп’ютера? Та можеш не відповідати, – вона почула, як відчинилися двері й, нявкнувши, з кімнати полетів кіт Саймонової мами, який любив моститися на клавіатурі. Клері чітко уявила Саймона, який сидить і швидко перебирає пальцями. – Що мені шукати?
Вона розказала, відчувши стурбований погляд Люка. Він так само на неї дивився, коли в одинадцять років у неї був грип і сильна лихоманка. Тоді він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто кісток», після закриття браузера.