Читати книгу - "Вибрані твори"

Щоб сполучали в купу Карасика і щуку? Щоб не було в ставочку звади Й карасики водились рясно Та не приймали більше муки, Порада ясна — Повикидать всі щуки. От так колись селянам Давали землю й волю, Аж доки радовлада Панів усіх — мітлою. Чабаненко[264]
До батька на толоку Того-сього потроху Приніс поснідати Іван, Маленький чабаненко. Попив і попоїв старий чабан. Охляв хутенько, Куняв, куняв — та й хропака задав. Ось нищечком Іван ґирлиґу взяв, Повісив торбу через плечі І міркує: «Час настав Тепер мені чабанувати. Ось бережися, гурт овечий! Щоб не займати Мені засіяного поля, Бо так смикну, Що ну!» Між тим, овечкам — воля. І бачить чабаненко, Що вже давненько В зеленім житі самопаски Один баран Годується смачненько. — Чекай, заждеш ти ласки! — Кричить Іван, Бігцем перестріває І в барана ґирлиґою шпурляє. Але баран Опуцька не злякався: Буцька як дав, Аж мій Іван Додолу впав І юшкою заллявся. Від галасу прокинувся чабан І каже синові малому: — А що, набив оскому? Ось не дивись лишень високо, Бо запорошиш злегка око. Оцю пораду дати